Я не писав вірші вже років десять
Не було приводу та не було наснаги
А може просто спав і без уваги
Лишалася недограною п'єса

Можливий в римі збій і це віршем намарно називати
Це лиш потік, що обраний пробити стіни,
Ілюзії розвіяти, як з первісної глини
Нову красу життю подарувати

Це лист без меж та без вагання
Швидкий, глибокий, невгамовний крок
Чорнявих слів цих зібраних в пучок
І їх танок на білому востаннє

Це спалах відчуттів, веселий гомін
Потужний рух до світла з темряви безодні
Марш крок за кроком вчора і сьогодні
Вікторія хоробрості творця над страхом змін

Наша матінка прийшла
Сонце й радість принесла
Будем маму обіймать
Поцілунки дарувать

Щоб матуся пораділа
Щастя в хатку запросила
Бо без мами сумно так...
Всюди всюди в нас бардак)

А коли рідненька поряд
Все виходить в нас чудово
Допоможемо у всьому
І розвіємо їй втому...

Твого тепла не вистачає зрання
І донечки усміхнених очей
Між нами знов звязок... чи це кохання?
Знайомий дотик твій у сутінках ночей

Тобі вдалося щиро розділить провину
Котра була і буде лиш моєю
Коли пишу це - світло у тунелі видно
Здається зможу жити лиш тобою однією...

Усе проходить, а це мабуть залишить
Зомлілу душу, котра прагне волі
Легкий на дотик спомин про колишнє
Та в грудях пекло ниючого болю

Не просто вбити ніжність і любов
Котра один лиш раз в житті дається
І відчувати, як холоне кров
Лиш погляд з поглядом вінком зів’ється

Мабуть є два можливі варіанти
І перший з них забути при дорозі
Про тих наївних та палких комедіантів
Яким прийшлось сміятись… через сльози

Є й інший варіант – все осміяти
Прикинутись бездушним, трохи зверхнім
А з тілом що? Померти чи зів’яти?
Любов же й в глибині і на поверхні…

Ми разом і з тобою, мала моя
Домовилися все це за сон вважати
Так, як скажи проснутись? Де та воля?
Як вирватись за сну солодкі грати?

Мабуть є третє рішення питання
Господь нам дав любові щастя й муки
А ще - черпати силу з нашого кохання
Поки життя тримає нас за руки…

2010