Мовчу, бо нічого сказати і рима тут не допоможе
Тому, як втримаєш – тримай цей білий вірш
Що ллється прямо з серця, коли дивлюсь на фото твого очі
І випити до дна їх тіло моє прагне… Все буде… Якщо ти захочеш…

Якщо… І знову мушу повторити – вільна ти, як птаха
Чи може вітру невловимого сестра… Без пафосу – відверте щире слово пишу
Бо це я відчував коли ти поруч розливала барви
І малювала кожен день, то біллю, то незмірним щастям…

Згадати є що, і життя намарно не прожите жодним з нас
Проте у іншому вбачаю втрату – у тому, що не відбулось…
Чи не відбудеться скоріше, оскільки вдало ми могилу риєм
Своїм коханим… Чи свому коханню... Скоріш, своїм коханням…

Мабуть за складно я пишу, та знаю зрозумієш
Інакше б не писав… І спомин промайнув – твої солодкі ніжки
Що так привабливо мандрують попереду
Не залишаючи шляху для порятунку…

2010