Мені приснилося, що я була дощем
Своїми краплями вмивала й напувала квіти,
Збиралася калюжами перед твоїм лицем
Та ти мене у краплях не замітив.

Мені приснилося, що вітром стала я
Встиляла листям жовтим звивисту дорогу,
Але мене ти в вітрі не впізнав,
Бо йшов зажурено додому.

Мені приснилося, що я – це сніг
І так хотілось щоби ти відчув мою присутність,
Що я сугробами тобі до ніг
Кидалася сніжинками, та ти не вгледів сутність.

Багато снів, багато мрій
Перемішалися у часі.
Із них коктейль зготую на обід
Й приправлю чистим щастям.

І скину всі листи в трубопровід,
Що створені та невідправлені до тебе.
Я ж знаю що мені не слід
Просити нездійсненного у неба.

Надам я лад своїм речам,
Думкам, бажанням, цілям
І грандіозний себезмінний план
Я відчайдушно приведу у дію.

Не треба сліз, не треба слів,
Не треба поглядів колючих…
Потрібне світло на душі
І усмішка, як супутник всюдисущий.

Хоч світочу я не знайшла,
Все ж буду віддано чекати
І сторінки свого життя
Старанно й стримано листати.

У кожнім слові і рядку
Та знайденому розділовім знаці
Я буду бачити мету –
Це довгождане й невловиме щастя!

Не можна копирсатися у часі
Є мить, і в ній люби себе.
Матерію високу в нижчім класі
Відкинь, бо добрим є просте…

Ціную думку всіх присутніх
Та слухаю лише себе,
Бо хто розкриє мою сутність?
Кожен поверхняно бере.

Набори слів вже не готую.
Керуюсь лиш потоками думок
І планів на майбутнє не будую,
Життя укаже на потрібний крок.

Дороговкази, або їх відсутність
Завжди несуть таємний зміст,
Ти просто розшифруй їх сутність
Та правильно із нми поступи.

Ще вкинем паличку кориці
І розмішаєм… Чуєш аромат?
Радій, танцюй ти маєш змогу
Життя мого дегустувати смак.

2010р.

Душевнохвора, майже божевільна
Сьогодні вистрибне з вікна
Переборовши це безсилля
І віру втративши в життя.

На юнім тілі непомітні шрами,
Що залишились від образ,
А на щоках криваві рани,
Що сльози випікали вже не раз.

Посічене волосся розвіває вітер.
Він ніжить губи, навіває жах.
В відкриті очі заглядає місяць
І відбиває відчай у зрачках.

А голова забита вщент думками,
Та правди в них чомусь нема.
Це лиш міраж, це лиш примари,
Це тільки вигадка твоя.

Ще трохи сили зжатої в кулак
І зробиш крок такий рішучий.
Це крок не уперед і навіть не назад
Це крок в кінець, у світ забутий.

Ти не знайшла себе в житті
І нідокого ти не пасувала,
Та зараз цей балкон, і ти,
І ніби завжди тут стояла…

У тиху ніч, у довгім сні
По небу зорі розсипались,
А десь далеко в вишині
Душевнохвора в вирій вибиралась.