Ірина Вівчар (1994)
Студентка кафедри журналістики ЧНУ. Намагаюся у всьому шукати позитив, не засмучуватися через дрібниці. Не видала жодної збірки, та щиро надіюся, що це поки що.
Це так банально
Це так банально – траур, тиша, меси.
Громи і грози, кава і чекання.
А нам було так добре без депресій -
Не холодно, не лячно, не востаннє.
Не восени, не в сутінках, не вдома,
Без рим простих і без бажань нагальних.
Нервові зриви, соцмережі, втома
І кола під очима – так банально.
Кули не глянь – одні суцільні жертви
Кричать про їх проблеми – довго й звучно,
А нам було так просто і відверто,
Що аж писати, справді, вже незручно.
січень, 2012