Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Ігор Павлюк (1967)
Забув я віршів рвані клаптики:
В руці Творця моя рука...
Із Ним ми творимо галактики
І ДНК!

Інфо
* Народний рейтинг 5.096 / 5.72
* Рейтинг "Майстерень": 4.911 / 5.75
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Коефіцієнт прозорості: 0.749
Переглядів сторінки автора: 304232
Дата реєстрації: 2006-09-28 23:19:35
Звідки: Україна
Веб сторінка: https://ihor-pavlyuk.ucoz.ru
Група: Редактор
Номінація:
Народна Ш.Пр.2008р.
Від редактора: Народна Ш.Пр.2008р.
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2024.10.12 18:56
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Ігор Зиновійович Павлюк – письменник, науковець.
Народився 1 січня 1967 року на Волині.
Доктор наук із соціальних комунікацій.
Лауреат багатьох літературних премій, у тому числі премій імені Василя Симоненка, імені Маркіяна Шашкевича, Народної Шевченківської премії («Залізний Мамай»), премії англійського ПЕН-клубу, Міжнародної швейцарської літературної премії, Мистецької премії «Київ» імені Євгена Плужника.
Член Національної спілки письменників України та Британського ПЕН-клубу, Асоціації Європейських письменників.
Учасник міжнародних літературних фестивалів, зустрічей у Грузії, Естонії, Росії, США, Білорусі, Польщі, Туреччині, Ірландії, Англії, Німеччині, Італії...
Провідний науковий співробітник Інституту літератури імені Тараса Шевченка Нацональної академії наук України, професор кафедри української преси Львівського національного університету імені Івана Франка.
Експерт Українського Культурного Фонду.
Автор більше 2000 публікацій у періодиці, наукових збірниках та багатьох окремих книг різних жанрів.
Головний герой документальних фільмів «Між Бугом і Богом», «Голос».
Творчість Ігоря Павлюка включена у шкільну програму для обов’язкового вивчення, твори перекладені численними мовами.
Окремі його книги вийшли у перекладі за кордоном: Польща (2012), Росія (2012), Англія (2013), Франція (2015), США (2011, 2019, 2020).

Більше тут:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Павлюк_Ігор_Зиновійович
https://en.wikipedia.org/wiki/Ihor_Pavlyuk



Найновіший твір
Mo Yan. Ihor Pavlyuk's literature is not just for fun (Література І. Павлюка не просто для розваги)
МО ЯНЬ. ЛІТЕРАТУРА ІГОРЯ ПАВЛЮКА НЕ ПРОСТО ДЛЯ РОЗВАГИ

Це передмова до книги:
Pavlyuk Ihor. Arthania: Selected Poems (USA, Dorrance_Publishing_Company), (Артанія), 2020 (вірші Ігоря Павлюка українською та англійською мовами. Переклад з української мови здійснив Юрій Лазірко, редактори Хіларі Ширз, Ганна Косів. Передмову до книги написав лауреат Нобелівської премії з літератури Мо Янь) ISBN 978-1647023065

Як батько, я завжди відчував, що всі повинні мати стільки дітей, скільки вони хочуть. Однак, як офіцерові, мені доводилося дотримуватися заведеного правила щодо кожної посадової особи: одна дитина, не більше. Питання населення Китаю не є легковирішуваним. Я впевнений лише в одному: ніхто не повинен насильно бути зупинений у бажанні мати дитину. І я хочу визнати, що Ігор Павлюк схожий на мою дитину. Мій хлопець із Українського Полісся.

Я можу бути досить не китайським у цьому відношенні. Я маю українську дитину, яка є поетом. Звичайно, він є моїм сином метафорично. Але я полюбив цю людину. Більшість китайських історій та драм мають щасливий кінець. Більшість моїх романів закінчуються трагічно. Але є ще надія, гідність і воля. І в поезії Ігоря Павлюка я ще знаходжу багато надії, гідності та волі. Він сподівається, що Україна буде вільною. Його давня і могутня Україна. Читачі цієї книги могли б поділитися своїми поглядами після прочитання цих віршів.

Ігор – ніби моє українське обличчя. Немає жодного протиріччя з моєю політичною думкою, коли я жорстоко критикую партійних чиновників у своїх книгах. Я неодноразово підкреслював, що я пишу від імені народу, а не від партії. Я ненавиджу корумпованих чиновників. Ігор також пише від імені народу своєї країни. І я дуже пишаюся ним. Він не поважає офіційних церемоній і президентських обрядів, він вільний від волі свого президента і він є потужним поетом. Хотілося б, щоби Ігор був частково китайцем або просто мав китайське серце.

Китайська література є тепер частиною світової літератури. Ми повинні визнати, що на початку і в середині минулого століття, наприклад, у 50-х і 60-х роках, багато наших літераторів приділяло особливу увагу висвітленню революції і класової боротьби, що знижувало літературну цінність. Тоді письменників залучали брати класову боротьбу своєю темою. Оскільки висування на перший план класової боротьби стало вимогою, письменникам було дуже важко зобразити людство дуже об'єктивно. Це те, чого не вистачало у цей період. Але з моменту відкриття і 1980-х років китайська література досягла багато. Крім того, китайські письменники сьогодні можуть читати набагато більше книг, ніж раніше, особливо коли мова про зарубіжну літературу. Вони дуже добре розуміють людство і те, що відбувається в нашій країні. Тому китайська література стала важливою частиною світової літератури. У цьому сенсі моя нагорода є важливою. Я не думаю, що моя робота однозначно краща, ніж у моїх колег-однолітків. Я просто один із мого покоління письменників. Ігор належить до української літератури, яка після 2013-2014 років стала потужним джерелом для світового людського становлення. Й Ігор представляє не велику, але дійсно цікаву літературу, яка має багато проблем.
Правда, що деякі люди присвячують все своє життя створенню одного шедевра, а інші більш плідні. І деякі з їх творів можуть виділятися, а інші можуть бути досить посередніми. Це залежить від особистості письменника. Але обидва ці випадки мають свої переваги. Звичайно, ми все ще розглядаємо «Мрію про Червоний Особняк» як шедевр сьогодні, але якщо ми будемо йти за моделлю «Мрії Червоного Особняка» у цей день і століття, це було би непрактично, тому що наше життя сьогодні дуже відрізняється від життя тоді. Воно має швидший темп і більш насичене у багатьох відношеннях. Отже, я думаю, що з точки зору кількості письменники сьогодні набагато продуктивніші. Ігор Павлюк – дуже хороший приклад такої продуктивності. Щороку він публікує книги, і ми маємо світові переклади його текстів багатьма мовами світу.

Сьогодні у деяких найшвидших випадках біографію публікують через тиждень, наприклад, після того, як президент США приведений до присяги. Це сила сучасних технологій. Отже, це одна з причин, чому сучасні письменники більш плідні, ніж ті, що були у часи Цао Сюеціня. А Ігор Павлюк – дуже плідний автор, чия поезія виходить за межі фізичних меж і йде в серця багатьох людей. Тепер ця поезія вражає американські серця. Я знаю, що американська література має потужну поетичну традицію. І я впевнений, що читачі полюблять поезію Ігоря.
Я сподіваюся, що більше праць Ігоря Павлюка можна буде поширювати в електронному вигляді та в Інтернеті. Як авторові, мені не потрібно думати про публікацію, коли пишу, але, звичайно, як і інші письменники, я хотів би, щоб мої твори читало якомога більше людей. І я впевнений, що американські видавці відкриють дійсно хорошого поета, який має унікальну силу об'єднати людей різних культур і народів. Тому його поезія повинна бути перекладена всіма мовами, щоби знайти шлях до людських сердець. Люди повинні читати у ці дні. Читання змінює нас позитивно. Я поширював цю ідею під час моїх нічних читаннях в Україні у червні 2016 року, і я ціную, що мою ідею пошанувала Міністр освіти України пані Гриневич.

Я почав читати книги, коли був дитиною. Це викликало мій великий інтерес до літератури після прочитання все більшої кількості книг. Я відчував, що маю багато слів, щоби самовиразитись, я думав, що найсильніший і найнеобмеженіший спосіб був через літературу, тому я почав писати. Звичайно, я також мав бажання проявити себе і бажання змінити свою долю.

Людина може відчувати так багато, і як тільки ви вичерпаєте власні історії, то повинні розповідати історії інших. І так, із глибин моїх спогадів, як мобілізованих солдатів, піднялися розповіді про членів сім'ї, про селян і про давно мертвих предків, про яких я дізнався з уст старожилів. Вони благально чекали на мене, щоби я розповів їхні історії. Мій дідусь і бабуся, мій батько і мати, мої брати і сестри, мої тітки і дядьки, моя дружина і моя донька всі з'явилися в моїх розповідях. Навіть непов'язані між собою мешканці північно-східного селища Гаомі виступили рельєфно. Звичайно, вони пройшли літературну модифікацію, щоби перетворитися на життєвіших вигаданих персонажів.
Так чи інакше, протягом такого довгого часу я відчував себе доволі самотньо. Діти люблять тусуватися у групах, а діти мого віку всі були у школі. Вони, можливо, не багато чому навчилися, але вони боролися і сварилися і веселилися. Коли я пас велику рогату худобу і овець, я проходив перед дверима моєї школи і бачив дітей у моєму віці, які веселилися у школі. Я був єдиним аутсайдером. Тоді я відчував себе дуже самотньо.
Крім того, я не знав, що робити з моїм майбутнім. Тут я був, юний пастух худоби. Чи буду я коли-небудь ще щось робити? Що буде в моєму майбутньому? Що я буду робити, коли виросту? Я відчував себе безнадійним.
Переживання, які я мав у дитинстві, були вирішальними для мого письма. У своїх романах я писав про всі види тварин і рослин. Я писав про тісний і загадковий зв'язок між дітьми і природою. Все це невіддільне від мого особистого досвіду. Особиста історія Ігоря нагадує мені в багатьох аспектах моє дитинство, моє життя. Ігор мав тяжке життя, коли він був хлопчиком. Він все ще є наївним хлопчиком із великим серцем. Він любить цю планету, любить природу, любить тварин. Й іноді він відчуває себе самотнім. Він досить самотній, оскільки люди агресивні і хочуть знищити планету. Ігор має намір будувати цей світ і для цього він створює свої вірші.

Якщо я озирнуся на своє минуле… Перш за все, я не міг ходити до школи, коли був малолітнім, і я шкодую про це. Але в той же час я радий, що так сталося. Якби я не пройшов через цей болісний досвід як дитина, я би, мабуть, не став письменником. Якби було по-іншому, я б напевно став іншим письменником. Я б очевидно писав інші книги.

По-перше, я зміг встановити тісний зв'язок із природою. Дитина, яка зростає у школі, і дитина, яка росте у полі, мають різні стосунки із природою, різні почуття до тварин і рослин. Інші були оточені також дітьми та вчителями щодня. Але мене оточували вівці, велика рогата худоба, рослини, трава і дерева щодня. Почуття, які я мав до природи, були такими делікатними і сентиментальними. Протягом тривалого часу я думав, що тварини і рослини можуть спілкуватися з людьми. І я відчував, що вони розуміли, що я казав. Такий досвід унікальний і цінний. Я знаю, що Ігор мене розуміє. Його поезія пропонує такий же досвід. Почуття Ігоря Павлюка до природи часом такі ж делікатні і сентиментальні.

Як Ігор, я також дізнався про сільську культуру від моїх бабусь і дідусів. У сільській культурі є історичні особистості, легенди, історичні події і навіть міфи та історії про привидів, такі, в яких вовк або півень перетворюються на людину. Тому фольклорні елементи і усна традиція сильно фігурують у моїх книгах, оскільки вони є частиною мого тогочасного досвіду. У цій поезії ви можете знайти все це. Ви можете знайти історичні фігури, легенди, історичні події, що відбувалися в Україні. Я можу пишатися тим, що у мене є такий друг, як Ігор, який є справжнім українським поетом.
Література є не просто для задоволення; її мета не в тому, щоби просто зобразити кілька сміхів. Література Павлюка теж не просто забава. Я вважаю, що найцінніша якість літератури – це вивчення людської душі. Література хвалить те, що є правдивим і добрим. Література розкриває і критикує те, що є темним і потворним. Її кінцева мета у тому, щоб наш розум став багатшим і експансивнішим, зробити нас доброзичливішими і більш милостивими. Через трансформацію людей література впливає на розвиток і вдосконалення нашого суспільства. Але я думаю, що це дуже поступовий процес.

Я маю аналогію з відносинами між літературою і суспільством, і це стосунки людей із їх волоссям: звичайно, добре мати все волосся на голові. Це красиво і допомагає захистити голову. Але якщо у вас нема багато волосся, як-от у мене, це нормально, оскільки я все ще здоровий. Так і з літературою. У суспільстві може бути багато романів, віршів, поетів і письменників, що дуже добре. Але якщо їх менше, то життя все ще... виживе. Тому я вважаю, що література це чи мистецтво, це як людське волосся. Ця поезія допомогла мені створити таке бачення. Можливо, це занадто метафорично і поетично для романіста. Але Ігор змусив мене відчути його поезію унікальним чином, Тому що його поезія унікальна.

У літературі є дві повторювані теми. Одна – голод, інша – самотність. Я згадував це багато разів. У моїх романах, особливо більш ранніх, це дві дуже важливі теми, оскільки ці дві речі вплинули на мене найбільше і найглибше. Кожного разу, коли я пишу про минуле, ці дві теми неминуче виникають. Особисте життя Ігоря Павлюка – це роман про голод і самотність. Ця поетична книга – це історія про самотність, а його Україна пройшла через голод у минулому. Ігор репрезентує унікальну країну з великою і трагічною історією.

Я думаю, що є ще щось, чим я досі займаюся: мій інтерес до вивчення глибин людської душі. Чому люди такі, якими вони є? Чому деякі хороші, а деякі погані? Коли люди стикаються з тими самими речами, чому вони так по-різному реагують? Чому деякі природно добрі, а інші, що народилися в комфортному житті і отримали добру освіту, виросли такими злими? Це речі, які я вважаю незбагненними. Я хочу шукати відповідь через свої твори і вивчати це глибоке питання, на яке нема простої відповіді. І поезія Ігоря Павлюка допомагає мені на цьому шляху. Вона допомагає мені знайти відповіді про глибини людської душі.

Як Ігор, я можу сказати, що я політеїст. Ігор Павлюк надіслав мені електронний лист про те, що він також є політеїстом, який вважає, що природа жива. Природа може говорити з Ігорем, і в цьому поетичному світі природа також жива. Це нагадує мені моє дитинство, скотарство на полях. У цьому середовищі я відчував, що всі речі мають душі. Гарсія Маркес сказав щось подібне: «Речі мають своє власне життя. Це просто питання пробудження їх душ». Коли я пас худобу, я відчув, що птахи, тварини на землі навіть дерева і трава, мають душу. Все має почуття. Тому вважаю, що з дитинства я був політеїстом.

У нашому селі є також така народна культура. Недалеко від мого рідного міста під час династії Цін жив відомий письменник Пу Сунлінг. Він писав про богів і духів різних тварин і рослин, які можуть набувати людські подоби. Таке переконання є поширеним у сільській місцевості. Ігор поділяє ці ідеї у своїй поезії, явленої у його американській книзі, яку ви маєте у своїх руках.

Нарешті, я хочу сказати, що оголошення про мою Нобелівську премію призвело до суперечок. Спочатку я думав, що я став об'єктом суперечок, але згодом я зрозумів, що справжньою ціллю є людина, яка не має нічого спільного зі мною. Як хтось дивиться спектакль у театрі, я спостерігав за спектаклями навколо себе.
Я думаю, що одного разу Україна отримає свою Нобелівську премію з літератури. Й Ігор Павлюк є одним із найкращих в українському поетичному світі. Це не тільки моя думка, а й ідея, яку я вловив у багатьох видатних українських вчених, таких як професор Микола Жулинський, директор Інститут літератури Академії Наук України, чи доктор Дмитро Дроздовський, якого я поважаю.

На закінчення: для письменника найкращим способом говорити – це писати. Сподіваюся, ви згодні зі мною, дорогі читачі. Ви знайдете все, що мені потрібно сказати, в моїх роботах. Мовлення розноситься вітром; написане слово ніколи не може бути знищене. Я хотів би, щоб ви знайшли терпіння, щоб читати мої книги. Я не можу змусити вас зробити це, і навіть якщо ви це зробите, я не очікую, що ваша думка про мене зміниться. Жоден письменник ще не з'явилося ніде у світі, який би сподобався усім його читачам; це особливо актуально у подібний нашому час. Все, що вам потрібно, – це книга Ігоря Павлюка. Просто читайте її і пам'ятайте, що це не просто для задоволення. Але насолоджуйтеся цією магією поезії, написаної самотнім українським серцем.

莫言 (Мо Янь),
Лауреат Нобелівської премії з літератури 2012 року.


MO YAN. IHOR PAVLYUK'S LITERATURE IS NOT JUST FOR FUN
Preface to the book:
• Arthania: Selected Poems (United States, Dorrance Publishing Company), (Arthania), 2020 (poems by Ihor Pavlyuk in English. Translated from Ukrainian by Yurii Lazirko, editors: Hilary Sheers, Hanna Kosiv. Foreword to a book written recipient of the Nobel Prize for Literature Mo Yan[38][39][40] ISBN 978-1647023065


As a father, I have always felt that everybody should have as many children as he likes. As an officer, however, I had to obey the rule which applies to every official: one child, no more. China's population issue is not solved easily. I am sure of one thing only: nobody must be stopped from having a child by means of violence. And I want to admit that Ihor Pavlyuk is like my child. My boy from Ukrainian Polesye.

I may be rather un-Chinese in this respect. I have a Ukrainian child who is a poet. Of course, he is my son metaphorically. But I loved this man. Most Chinese stories and dramas have a happy ending. Most of my novels end tragically. But there is still hope, dignity and power. And in Ihor Pavlyuk's poetry I still find a lot of hope, dignity and power. He has a strong hope that Ukraine will be free. His ancient and powerful Ukraine. The readers of this book might share my views after reading these poems.

Ihor is like my Ukrainian face. There is no contradiction with my political opinion when I harshly criticize party officials in my books. I have emphasized repeatedly that I am writing on behalf of the people, not the party. I detest corrupt officials. Ihor also writes on behalf of the people of his country. And I am very proud of him. He does not respect official ceremonies and presidential rituals, he is free of his President's will and he is a powerful poet. I wish Ihor could be partly a Chinese or just have a Chinese heart.

Chinese literature is now part of world literature. We have to admit that during the beginning and middle of the last century, for example during the 50’s and 60’s, a lot of our literature put too much emphasis on foregrounding the revolution and class struggle and that diminished their literary value. Writers then were asked to use class struggle as their topics. Because foregrounding the class struggle was a requirement, it was very hard for writers to depict humanity in a very objective way. This is what works of that period all lacked across the board. But since opening up and the 1980s, Chinese literature has accomplished a lot. Also, Chinese writers today are able to read a lot more books than before, especially when it comes to foreign literature. They have a very good understanding of humanity and what’s happening in our country. So Chinese literature has become an important part of world literature. In this sense, my receiving the award is valuable. I don’t think that my work is necessarily better than that of my peers. I’m simply one of a generation of writers. Ihor belongs to Ukrainian literature which after 2013-2014 has become a powerful source for world humanmaking. And Ihor represents not big but really interesting literature which has a lot of challenges.

It’s true that some people dedicate their entire life to creating one masterpiece, while others are more prolific. And some of their works might stand out, while others may be quite mediocre. It depends on the writer’s personality. But both of these cases have their advantages. Of course, we still see Dream of the Red Mansion as a masterpiece today, but if we follow the model of Dream of the Red Mansion in this day and age, it would be impractical, because our lives today are very different from life then. It’s more fast-paced and more rich in many ways. So, I think in terms of quantity, writers today are much more productive. Ihor Pavlyuk is a very good example of such a productivity. Each year he publishes books and we have world translations of his texts in many world languages.

Today, in some of the fastest cases, a biography is published in a week, such as after an American President is sworn into office. That’s the power of today’s technology. So that’s one reason why modern writers are more prolific than those during the days of Cao Xueqin. And Ihor Pavlyuk is a very prolific author whose poetry transcends physical borders and go to the hearts of so many people. Now this poetry strikes the American hearts. I know that American literature has a powerful poetic tradition. And I am sure that the readers will love Ihor's poetry.

I hope that more of I.Pavlyk's work can be distributed in electronic form and on the internet. As an author, I don’t have to think about publication when I’m writing, but of course, like other writers, I’d like to get my works read by as many people as possible. And I am sure that the US publishers will open a really good poet who has a unique power to unite people of different cultures and nations. That's why his poetry should be translated into all the languages to find its way to human hearts. People need reading these days. Reading change us in a positive way. I distributed this idea during my overnight readings in Ukraine in June 2016, and I appreciate that my idea was respected by the Minister of Education of Ukraine Ms. Hrynevych.

I started to read books when I was a child. This triggered my strong interest in literature after reading more and more books. I felt I had many words to express, I thought the strongest and most unconstrained way was through literature, so I started to write. Of course, I also had a desire to prove myself, and a wish to change my destiny.

A person can experience only so much, and once you have exhausted your own stories, you must tell the stories of others. And so, out of the depths of my memories, like conscripted soldiers, rose stories of family members, of fellow villagers, and of long-dead ancestors I learned of from the mouths of old-timers. They waited expectantly for me to tell their stories. My grandfather and grandmother, my father and mother, my brothers and sisters, my aunts and uncles, my wife and my daughter have all appeared in my stories. Even unrelated residents of Northeast Gaomi Township have made cameo appearances. Of course they have undergone literary modification to transform them into larger-than-life fictional characters.

Anyway, for such a long time I felt quite lonely. Children like to hang out in groups and those in my age were all in school. They may not have learned much, but they fought and quarreled and had fun. When I was herding cattle and sheep, I passed the front door of my school and saw children in my age having fun in school. I was the only outsider. So I felt very lonely at the time.

Also, I didn't know what to do with my future. Here I was, herding cattle at a young age. Would I ever do anything else? What would my future hold? What would I do when I grew up? I felt hopeless.

The experiences I had in my childhood have been crucial to my writing. I wrote about all kinds of animals and plants in my novels. I wrote about the close and mysterious relationship between children and nature. This is all inseparable of my personal experiences. Ihor's personal story reminds me in so many aspects of my childhood, my life. Ihor had a difficult life when he was a boy. He is still a naive boy with a big heart. He loves this planet, loves the nature, loves animals. And he feels quite lonely sometimes. He is quite lonely as people are agressive and want to destroy the planet. Ihor has an intention to build this world and for this reason he creates his poems.

If I look back at my past… First of all, I couldn't go to school when I was young, and I regret that. But at the same time, I feel kind of glad about it. If I hadn't gone through that painful experience as a child I would probably not have become a writer. If I had, I would definitely have become a different kind of writer. I would definitely be writing a different kind of books.

Firstly, I was able to establish an intimate relationship with nature. A child growing up in school, and a child growing up in the field have different relationships to nature, different feelings for animals and plants. The other were surrounded by other kids and teachers every day. But I was surrounded by sheep, cattle, plants, grass and trees every day. The feelings I had towards nature were so delicate and sentimental. For a long time, I thought animals and plants could communicate with humans. And I felt that they understood what I said. This kind of experience is unique and valuable. I know that Ihor understands me. His poetry provides the same experience. Ihor Pavlyuk's feelings towards nature are so delicate and sentimental sometimes.

As Ihor I also learned about the rural culture from my grandparents. In rural culture, there are historical figures, legends, historical events and even myths and ghost stories such as a wolf or a rooster turning into a human. So folk elements and oral tradition figure strongly in my books, as they are part of my experiences at that time. In this poetry you can find all this. You can find istorical figures, legends, historical events that happened in Ukraine. I can be proud of having such a friend as Ihor who is a true Ukrainian poet.

Literature is not just for fun; its purpose is not simply to draw a few laughs. Pavlyuk's literature is not just for fun too. I think literature's most precious quality lies is its study of the human soul. Literature praises what's true and kind. Literature exposes and criticises what is dark and ugly. Its ultimate goal is to let our mind become richer and more expansive and make us kinder and more gracious. Via its transformation of people literature affects our society's development and improvement. But I think it is a very gradual process.

I have an analogy to the relationship between literature and society, and that is the relationship people have with their hair: it is, of course, good to have a full head of hair. It looks nice and helps protect one's head. But if one doesn't have much hair, like me, that's fine, as I'm still healthy. So it is with literature. A society may have many novels, poems, poets and writers which is very good. But if there are less of them, life is still...survivable. So I think, whether it is literature or art, it's like human hair. This poetry helped me to create such a vision. Maybe it is too metaphorical and poetic for the novelist. But Ihor made me feel his poetry in a very unique way. Because his poetry is unique.

There are two recurring themes in literature. One is hunger, the other is loneliness. I have mentioned this many times. In my novels, especially the earlier ones these are two very important themes as these two things have affected me the most and deepest. Whenever I write about the past, these two themes will inevitably come up. Ihor Pavlyuk's personal life is a novel about hunger and loneliness.This poetry book is a story about loneliness also and his Ukraine passed through hunger years in the past. Ihor represents a unique country with great and tragic history.

I think there is one more, something I have been pursuing until this day: my interest in the exploration of the depths of the human soul. Why are people the way they are? Why are some good and some bad? When facing the same things, why do people react so differently? Why are some naturally kind, while others, born into comfortable lives and given good education, grow up to be so evil? These are things I find unfathomable. I want to search for an answer through my writings and study this profound issue, to which there is no simple answer. And Ihor Pavlyuk's poetry helps me on this way. It helps me to find the answers about the depths of the human soul.

As Ihor, I can state that I am a polytheist. Ihor Pavlyuk emailed to me that he also is a polytheist who believes that nature is alive. Nature can speak with Ihor and in this poetry world nature is also alive. It reminds me of my childhood, cattle-herding in the fields. In that environment, I could feel that all things have souls. García Márquez said something similar: "Things have a life of their own. It's simply a matter of waking up their souls." When I was herding cattle, I felt that the birds, the animals on the ground even the trees and grass, has a soul. Everything has feelings. So I think I've been a polytheist since childhood.

There is also this folk culture in our village. Not far from my hometown there was a famous writer, Pu Songling, during the Qing dynasty. He wrote about gods and spirits of various animals and plants, that can change into the shape of humans. This kind of belief is common in the countryside. And Ihor shares these ideas in his poetry represented in his American book which you have in your hands.

Finally, I want to sat that the announcement of my Nobel Prize has led to controversy. At first I thought I was the target of the disputes, but over time I’ve come to realize that the real target was a person who had nothing to do with me. Like someone watching a play in a theater, I observed the performances around me. I think one day Ukraine will get its Nobel Prize for literature. And Ihor Pavlyuk is one of a kind in Ukrainian poetry world. That is not just my opinion but the idea I caught from many outstanding Ukrainian scholars as Professor Mykola Zhulynskyi, the President of Literary Academy of Ukraine, or Dr. Dmytro Drozdovskyi whome I respect so much.

To conclude: for a writer, the best way to speak is by writing. I hope you agree with me, dear readers. You will find everything I need to say in my works. Speech is carried off by the wind; the written word can never be obliterated. I would like you to find the patience to read my books. I cannot force you to do that, and even if you do, I do not expect your opinion of me to change. No writer has yet appeared, anywhere in the world, who is liked by all his readers; that is especially true during times like these. All you need to have is in this Ihor Pavlyuk's book. Just read it and remember that it is not just for fun. However, enjoy this magicof poetry written by a loonely Ukrainian heart.

莫言 (Mo Yan),
The Nobel Prize for Literature winner, 2012