Я так довго на тебе молився,
я так довго на тебе чекав,
двісті років тому народився,
сто дев'яносто проспав.

І не хочу тебе я втрачати:
у Бога до тебе просився,
так довго мріяв кохати,
так довго на тебе молився!

2010

Візьми моє серце в долоні холодні,
щоб потім розбити або розірвати,
і викинь далеко його до безодні,
моя королево, Аїдова мати.

Та ні, не кидай, ще можна знущатись,
повільно вбивати березові колики,
кров випивати, примхливо кусатись:
так, як кусають розлючені кролики.

Коли вже награєшся серцем зів'ялим,
можеш його у безодню кидати.
Та спершу зітри поцілунків овали,
бо знатиме смертний занадто багато!

2010

Забери мої сни
і навчи мене дихати знову,
залиши на душі,
біля щастя, залізну підкову.
Забери мої сни,
а за ними і спогад останній.
Я віддав би усе,
що для щастя потрібно коханій!
Забери мої сни -
бо для них ти, либонь, яскравіша.
Забери мою душу -
для тебе вона важливіша.

2010

Ховаюся від сонця -
обпікає, відкриті рани.
До країни їм байдуже,
не партії - клани!
Люди - неначе тіні,
рухаються по колу,
промовляють молитви Богу,
схиливши себе додолу.
Сьогодні чекають дива,
завтра не буде болю.
Та клани готують іншу
моєму народові долю.
Ховаюся від дощу -
не заживають рани.
Сьогодні ми патріоти
чи обираємо клани?

2010

Я твій герой малих трагедій,
Хуан Міро твоїх ідей.
Мої слова не для комедій,
мої слова не для людей.

2010

Джульєта заснула, я поруч сиджу,
повільно ковтаю пусту темноту.
Смерть не псує коханої вроду:
то ж очі нагадують скибочки льоду,
вуста вже схололи, та все ще терпкі,
солодкі, як завше, водночас гіркі.
Цілунок останній – і присмак отрути.
З коханою поряд нелегко заснути…

2010

Як довести кохання своє?
Навчити пінгвіна літати?
Чи може ступити в бій,
узявши лицарські лати?
Та ні, не треба нічого,
побачу і так, що між нами.
Тільки торкнутися дай
твоєї кардіограми.

2010

Прийду до тебе я у сні
і поцілую ніжно в шию.
Ну ось, нарешті ми одні,
я таємниці всі відкрию.
Вдихну тебе на повні груди
і залишу собі в душі.
Та видихати вже не буду,
захочеш ти цього чи ні!
Лиш тільки місто все засне
і заіскрять нічні вогні,
ти засинай - чекай мене,
бо я прийду тобі у сні.

2010

Слова торкалися вуст,
лишали сліди на душі.
Якщо ти торкалася душ,
про тебе складали пісні.
Їх заспівали під ліри
поети, а не кобзарі,
вроди твоєї не бачили,
не знали твоєї зорі.
Люди ж собі величали
осінню золотокосою,
бо колись ти росу збирала
під пісню кобзаря босою.
І мріяв за тебе кожен
заплатити навіть душею,
а ти гордо гуляла босою,
назвавши свободу своєю.

2010