Набої висипаються з моїх кишень
Варто мені нахилитись лише.
Ти, мабуть, помітиш це, обережно
Ховаючи лезо в білизни мереживі.
Потопельником тихо спливає напруження
Із глубокого дна очей примружених.
Дуже повільно і непомітно практично
Образ набереться маса критична.
А від нашого міста, якщо його не чіпати
Дуже скоро залишиться тільки кратер.
Та я ходу подій не бажаю такого
Тому ось тобі моє слово:

Я не схильний до почуття агресії.
Насильство не входить до кола моїх інтересів.
І що б надалі не сталось перед тобою
Я
складаю
збою.

2012

Время пришло.
Это край.
За ним тоже есть что-то,
Но я туда не хочу.
Моя слабость меня туда тянет.
Постоянно.
Без передышек.
Мой путь устлан краснодорожной апатией
С каёмками лени излишек.

Тело напрочь зимообмякло,
Мысли как-то всё ближе к берегу,
Самонытьё достало, однако,
Попробуй возьми не поверь ему!

Долгосрочная мотивация…
Это, пожалуй, как вечный двигатель…
Он в теории есть конечно,
Но видеть его всё же не приходилось.
Он тонет в своей идеальности.
Он слишком весом чтобы существовать.

Долгосрочная мотивация -
Идеальная трансформация
Твоих планов в реальные действия.
Без потерь
На нехватку желания,
На дефицит времени,
На переизбыток к себе сострадания
И прочую-прочую дребедень.

Идеальным хочу трансформатором стать
Но мешают потери, виною им я.
Как же воду из масла мне отфильтровать,
Ведь внутри в моём баке его до… горла.

Вода в масле…
Хоть капля ещё – и пробой!
Где ионы, устроив свою чехарду,
Моё масло взорвут за мгновенье дугой
И гореть буду в собственном тесном аду
Чёрный дым из него всё заполнит собой.
Нет! Не надо воды!
Сколько можно воды!?
Мне вода вымывает последнее,
Оставляя огарков наследие.

Вода в масле…
Завязнет.
Заставит о себе вспоминать
От неё насовсем не избавиться.
Она рядом, вокруг.
Стоит только отвлечься –
Сразу строит мосты,
Сразу всё под себя подминает.
И бороться нет сил.

Долгосрочная мотивация
К сожаленью пока лишь абстракция,
Так что стоит всегда,
Как бы ни было кисло
Фильтровать Свои Мысли.

04-07.04.11

Новий день за вікном
Засліпив тебе трохи промінням
Сонця, й так аскетично зігрів.
Від байдужості знов
На тобі пристає павутиння
І вбирає в себе колір днів.

Ти на дотик тверда
За тобою – стіна аргументів
Сперечатись давно пропав сенс,
Всі слова – як вода
В порошковому клеї «моменті»,
Лиш загуснути можуть і все.

Як колись, пригадай…
Ти була така ніжна, тендітна,
Чиста, як паперовий листок,
А тепер вже не та,
Тепер вже чужа й непривітна, -
Не впізнав би за крок.

Власне, винен я сам, -
Менше став приділяти уваги,
Перестав вирізняти лице,
Ось і виник цей стан
Від того що забракло наснаги
Переносити далі все це.

І тепер я сиджу
В напівтемні кімнаті оточений
Все тобою й такими як ти.
Не побачить межу
Цього неймовірного збочення
Навіть Сонце, як зможе зійти…

Новий день за вікном
Освітив тебе ледве промінням
І, мабуть, навіть трохи зігрів.
Від байдужості знов
На тобі кляте це павутиння,
Що вбирає в себе колір снів.


Ти, шпалери смуга біла,
Не тримай на мене свою образу,
Багатьом речам ти мене навчила, -
Не повторю цих помилок іншого разу!


12-27.01.2011

За лісом – поле,
Життя там скінчив
Сьогодні.
Така вже доля
Мій шлях призвів
До безодні.
Я лежав і не дихав
На холодній землі,
Вже не застудитись.
А колись крокував
В непрозорій імлі
Легко так помилитись.
Вітер щось наспівав
І посипався сніг
Притихло...
Я ж лежав як лежав
Моє тіло до снів
Вже звикло.
Так багато проблем
Різноманітних загроз
У світі.
Мудрість давніх давен
Потребує метаморфоз
І квітів.
Не буває доріг
взагалі без турбот,
Навіть автомобільних.
А якщо не зберіг
Щось і втратиш от-от
Так будь сильним.

Як стріла промайне життя,
Бо немає зупинки і вороття.
Але краще стрілою у полі упасти,
Ніж пробить чиєсь серце й життя з нього вкрасти!

11.04.2008

Дорога в кожної людини є своя
І доля щоб дорогу відшукати,
А може не знайти ніколи – в кого як.
Заздалегідь не можна цього взнати.
Ще в кожного за спиною є хрест,
Який несеш до своєї Голгофи.
Їм наділив турботливий Творець
Щоб відміряв уважно свої кроки.
Хтось швидше захотів дійти і впав,
Піднятись буде важко, хрест – не голка.
Тому не поспішай робити справ
Допоки не сягнеш в них дійсно толку.
Твоє життя – хрестовий твій похід
На поклик серця а не за скарбами
Від Бога … і до Бога, через світ,
Який не світить тобі ліхтарями.
Проте, якщо ти сильний, то дійдеш
Зійдеш на хрест, що звичним став вже тобі,
Вінок із терня на чоло вдягнеш,
І Бога знайдеш у самому собі.

2008р.

К сожалению, это не солнца рассвет
К сожалению, это не мира закат.
Я сначала не понял и был очень рад,
А потом разобрался - и радости нет.
Я бы счастлив увидеть сияние звёзд
В синеве тёмной неба, без солнца ещё.
Было б мне от своей же крови горячо,
Потому что я был под влиянием грёз.
Хоть могу разглядеть сотни звёзд и сейчас,
Но в ночи я увижу их больше в сто крат,
Словно миг их большого рожденья - закат,
А с рассветом настанет для них смертный час.
Я хотел бы гореть как они много раз
И не знать ничего кроме жара огня,
Но такая судьба не совсем для меня,
Для меня - пара рук, пара ног, пара глаз.

2006 г.

Слова то обгортка думок,
Неправильна форма чуттів,
Все те що сказав це пролог
Того що сказати хотів.
Слова не живуть в словниках
Для мови словник то цвинтар
Пройдешся по ньому – пройме справжній жах
Скільки слів загубили свій жар.
Проте слово є справжній скарб,
Жива в нім ще сила століть.
Поет, як художник із фарб,
Із слів може диво створить.
Слова в спілкуванні живі,
В глибинах розумних розмов
Вживай їх як слід і віддячать тобі
Із щедрістю вивчених мов.


2007 р.