Дмитро Кремінь (1953 - 2019)
КРЕМІНЬ Дмитро Дмитрович (21.08.1953, с. Суха Іршавського р-ну Закарпатської обл.) – поет, публіцист, есеїст, перекладач. Член Національної спілки письменників України (1979), Асоціації українських письменників (1997), Асоціації естрадних діячів України (1999). Лауреат Республіканської літературної премії ім.В.Чумака (1987), культурологічної премії ім.М.Аркаса (1994), Державної премії України ім.Т.Г.Шевченка.
Перша книга поезій "Травнева арка" вийшла у 1978 р. Згодом були надруковані “Південне сяйво” (1982), “Танок вогню” (1983), „Бурштиновий журавель" (1987), "Шлях по зорях" (1990), „Пектораль” (1997). Останніми роками видані „Елегія троянського вина” (2001), „Літопис” (2003), „Атлантида під вербою” (2003), „Синопсис” (2003), „Полювання на дикого вепра” (2006), "Літній час" (2007), "Вибране" (2007, у серії Шевченківських лауреатів), "Два береги" (книга перекладів) (2007), "Скіфське золото" (книга віршів та симфоній, написаних за два останніх десятиліття) (2007) та ін.
***
Ледь шелестить вологими губами
В колодязі глибокому вода.
Серпнева ніч схиляється над нами,
Зірками в душу небо загляда.
О, ноче України! Ми самі
Себе шукаєм, задивившись вгору,
Де все вже є в небесному письмі –
Літа війни, терору й людомору.
Але не цим і ми, і світ стоїть,
І ми не діти цвинтарної саги.
І сяйво йде із світлових століть,
Немов небесні корогви і стяги.
Яке високе небо уночі!
Мов авта на Хрещатику – світила.
Сузір’я підбери собі, і мчи
На Банкову свою небесну, мила.
Це ж так у нас: окраїнна земля,
То половці, то Русь, то печеніги.
Вертаємось – і зорями поля,
А лоціями – Велесові книги.
То мчить по нас то Січ, а то орда,
Чумацький Віз гуркоче понад нами.
І ледь шепоче білими губами
У Сиваші солоному вода...