Напевно, просто занадто сильно любила
Сваритись
Занадто сильно благала
Проститись
Чи простити її,чи любити її?
Назавжди берегти,не губити її
Ні,ніяк не губити її
А ті очі,солоні, і чорні як кава
А ті губи єхидні, гарячі як лава
Ніби після отрути,що п'янить цілий світ
Від отрути тих губ-тільки й манять услід
За собою
О ні ні,неможливо було забути ті ночі
Просидівши і спершись,дивлячись в темно-карії
Очі
Ні не можливо забути ті Ночі
Ті думки, що пронзали наскрізь усе тіло
Ті слова, що благали спрямуватись у діло-
Поцілуй,поцілуй!
Та німіють холоднії руки
Попіл з іскор очей не роздуй
Хай палають і тліють собі,бо тяжка та гірка
Дівцина ця
Ох яка ж гірка дівчина ця!

завтра,може серед ночі,
а може й зранку..не важливо
я побачу твої солоні кохані
очі
можливо це вже не так як колись
можливо

ще на світанні вдарив літо
ще зранку загубилось щастя
серед весни померзле наше тепере бабине *літо*
серед зими хворіє втрачене
кохання

пробач
яке кохання це була лиш забавка дитяча
для мене це нуждою було, вір не вір
ми навіть не співмовці. Була одна задача..
задарма наробила в совісті прозорих дір