Не тільки я ішов стежками твого світу,
Не я один пронизував Тебе,
І тут сьогодні в серці наче сніг мете.
Невже...
Невже для мене залишилась тільки мить,
Яку згубити легше ніж вернути,
А Ти для мене кажеш:"треба все забути!"
Ну як же бути?
Єдиним словом не опишеш долі,
Але старатись треба день за днем,
Бо може завтра на єдинім полі,
Одною стежкою підем.

Дві іскорки гуляли небосхилом,
Не помічаючи єдиної мети,
І тут одна із них запуталася з пилом,
А другу намагалася знайти.

Копалась довго у тенетах волі,
Втрачаючи подекуди себе,
І зупинилась на самотнім полі,
Тримаючи в долонях не мене.

А я лежала і чекала долю,
І бачила,що час кудись біжить,
Але, нажаль, не втратила я волю,
Не камінь в серці у мене лежить.

Дві іскорки зустрілись серед неба,
І засвітилась новая зоря,
Якій нічого в світі вже не треба,
Лише одна вона і біля неї я.

ЦЕ НЕ ТЕМА №5 і ПРОСИМО НЕ ВІДСИЛАТИ ТУДИ НЕ ТЕМАТИЧНІ ТВОРИ.

Якщо не я,то хто?
Пройде крізь Вас і не промовить слова.
Якщо не я, впаду?
То хто підніме Вас...
Не можу я прожити й час...
Щоб вільно дихати.

Не треба жити день за днем,
Що якось завтра проживем.
Не думай, що сьогодні мить,
І те,що завтра заболить.

Сьогодні.Завтра вже не буде,
Можливо дехто щось забуде,
А я залишусь назавжди,
З моїх думок слова:"не йди!".

Твій голос знов у далині,
Його я чую, а ти ні,
Бо ти згубилася нажаль,
Залишила мені печаль.

Я день за днем дивлюсь у очі,
Бо відповідь побачить хочу,
Яка в мені розбила горе,
А серце затопило море...

І тут останній день минав,
Тоді себе в тобі сховав,
І стала ти немов кришталь,
Неси мене моя печаль...

Не зрівнянна твоя доброта,
Переходить кордони людські,
І я знаю, що ти не проста,
Чи то може усі ми такі?

Ти ідеш незрівнянно і тихо,
Переходиш життя за життям,
Тільки я спотикаюсь об лихо,
І не вірю твоїм я словам.

День за днем ти живеш,і не знаєш
Що сьогодні можливо кінець,
Я залишу лише після себе,
Тихе слово...

Заливає заплакані вікна,
Дощ осінній і крихітки скла,
І я знаю,для тебе не вічний
І я знаю, що ти не була.

Ти стояла проникнувши в мене,
Розглядала картини мої,
Малював ще колись я для тебе,
А вони тобі як чужі.

Ти ідеш по дорозі, й не знаєш.
То не листя лежить, то думки!
Але з часом й вони по зникають,
Ніби серденька твого замки.

Ти торкнешся до мене?І скажеш?!
Не згадає тебе тут ніхто.
Не промовлять про тебе і слова,
Коли твоє погасне вікно...

Не вбивай ти в мені,
Сльози радості тиші,
Не порушуй мої,
Тихі погляди лише,
Я залишусь на мить
Перегляну кордони,
І залишу її,
Не мої то закони.

Я залишу без сліз,
Я залишу без слова,
Я залишу тебе,
Й повертатимусь знову,
І я буду втікати,
День за днем промовляти,
Що не варто мені,
Серед тиші блукати.

Я не дозволю бачити тобі,
Я не дозволю більше чути,
Я хочу просто знову бути.
Самим собою...

Дозволь мені в твоїх очах
Побути мить,або не бути,
Не можу слів твоїх не чути,
Бо я живий...

І я залишуся в тобі.
Бо так з тобою хочу бути,
Я хочу просто осягнути,
Тебе усю.

Тихий ранок мене розбудив,
Я побачив заплакні очі.
І питаюсь ну,що я зробив?
Тої темної, темної ночі.

Ти дивилась на мене,і стиха
Промовляла власні слова,
І в яких я шукав не потіху,
А хвилини для свого життя.

І хвилини мені допоможуть,
Пояснити для тебе,хто я,
І чому проливалися сльзи?
Серед світлого,світлого дня.

Я знову закрию очі безодні,
Триматимусь я потойбік від її,
Але мене змусить твоя неминучість
Заглянути ще раз в глибини свої.

Я довго тримався,тебе відчував.
З обриву я падав і знову вставав.
Ішов я назустріч,вернутись хотів.
Не зміг я так бути,літати не вмів.

Хотів би навчитись,хотів би могти,
хотів би летіти, хотів би плевти,
Хотів би...

Наскільки хочеш бути добрим?!
Настільки ти стаєш ніхто!