Туманна осінь пожирає думки
І вирватись зможе не кожна.
А в мозку вже роєм живуть хробаки
Повіки болять і кричати не можна.

Та серце все рветься, хоче літати
Для когось воно цілий світ.
А ти лиш спробуй того розпізнати
Того, хто розтопить цей лід.

Білі стіни скупої палати
Гнітять тобі душу чимраз
І хочеться звідси тікати
Крізь білі колони терас.

Та сковує рухи німа пустота,
Суглоби ламає від болю
Вже трапилось так,що навкруг темнота
І хочу напитись любов'ю.

Поглине мрії реальність жорстока
Розіб'ю її священним мечем.
І лава гаряча стрімкого потоку
Ввірветься в кімнату священним вогнем.
Жовтень,2010

Стільки болю і сліз, стільки мороку й крові,
Загублених душ, самогубців сердець
І годинника стрілки нервові
Сповіщають мене про кінець.

Чорний сніг, іржаві ставні
Скриплять і ріжуть серце живе.
Потоки болю – сурми давні
І вхід до пекла Цербер стереже.

До раю немає дороги.
Всі стежки смолою залиті.
Мушу оббивати пекла пороги
І чекати тієї миті.

Миті, коли з'явишся ти.
Поштовху, що спонукатиме жити,
Струску мозку, впавши з висоти
І інфаркту від пізнання любити.

Уламки ілюзій, сплави матерій
Двобій із собою не на життя.
Та душа непідвладна критерій
Настав той час каяття.
29.01.2011

Відрізки болю, охоплені жахом кохання.
Відбитки ілюзій,розтерті на запрілому склі.
Відголоски бажань і серцевих м`язів стискання
Переповнюють тіло в синій імлі.

Смутку цвітіння думки полонило
Змієм підступним до серця обман.
Смак недовіри воно відродило
Розмита свідомість, мов ранковий туман.

Дотик рук на розпеченій шкірі
Струмом у кров почуття.
Втоплені мрії в страшній недовірі.
Моральна безвихідь несе в забуття.

Крихка підсвідомість розчинилась в бажанні
І тінь твоїх губ помре в небутті.
Це не поезія і не зізнання,
Лиш самотні думки - присвята тобі.
1.02.2011.