ТЕПЛЕ СНОВИДІННЯ… ВЕДЕ КУДИСЬ ДОРОГА.
КУДИСЬ БІЖУ… ЛОВЛЮ ЄДИНОРОГА.
ЛЕГЕНЬКО КОВЗАЄ ВОЛОССЯ СРІБНЕ ШОВКОВИСТЕ,
ВИЛИСКУЄ ЧАРІВНО МЕЖИ ЛИСТЯ.
НАД ГОЛОВОЮ ПРОЛІТАЄ ФЕНІКС. ПЛАЧЕ.
НА СЕРЦЕ ПАДАЄ СЛЬОЗА ЙОГО ГАРЯЧА.
РОЖЕВА ПІР’ЇНА В ПОВІТРЯ ЗНЯЛАСЬ.
МИТТЄВИМ ВОГНЕМ ЧОМУСЬ ЗАЙНЯЛАСЬ.
СРІБНИЙ РІГ ВІДВОДИТЬСЯ УБІК ПОКІРНО, МИЛО.
НІЖНОСТІ ПЛИВЕ МИТТЄВА ВІЧНА ХВИЛЯ.
ЛЕДЬ-ЛЕДЬ ТРЕМТІННЯ ПРОБИРАЄ,
ЛЕДЬ-ЛЕДЬ ЩЕ ВІТЕР ПОВІВАЄ.
…Я ПАДАЮ УНИЗ, У ПІДЗЕМЕЛЛЯ…
ЧЕРВОНИМ СВІТИТЬСЯ ЗЕЛЕНА СКЕЛЯ.
ЗМІЇНИЙ ПОГЛЯД ЧОРНИМ СВІТЛОМ СЯЄ.
ІСТОТА ДИВНА ХВОСТИЩЕМ ТУТ МАХАЄ.
МОЄ ТІЛО ЛЕГКЕ, ВОНО МАЙЖЕ ПРОЗОРЕ.
ТОЖ З НИМ Я ПІДІЙМАЮСЯ УГОРУ.
І ЗНОВУ ТОРКАЮСЬ Я ГРИВИ ШОВКОВОЇ, НІЖНОЇ.
І ОБПІКАЮСЬ ОБ ХОЛОДНИЙ ВОГОНЬ.
ОЧІ НАВІКИ ВІДКРИТІ ДЛЯ КРАСИ ПОТОЙБІЧНОЇ…
БО НЕВИННА ПРИРОДА МОЇХ ТОРКНУЛАСЬ ДОЛОНЬ…

ЗА МИТЬ Я ПРОКИНУСЬ. БО ТАК МАЄ СТАТИСЯ…
ЦЕ ЛИШЕ СОН – НЕ ТРЕБА СПЕРЕЧАТИСЯ.
СОН – ЦЕ РЕАЛЬНОСТІ КРАПЛИНА…

НА ПОДУШЦІ – ГАРЯЧА ПІР’ЇНА.
І СРІБНА ВОЛОСИНА…
28.10.2010

ПІВНІЧ. ПОВНИЙ МІСЯЦЬ. ТЕМНО.
І СПИТЬ УСЕ. ТА ВСЕ ЖИВЕ. НАПЕВНЕ.
ПРОТЯГ. СИЛА. ВІТЕР ДУЄ.
СВІТ ВЕСЬ СПИТЬ. НЕ ВЕРЕДУЄ..
ГОДИННИК ЦОКАЄ ПРИГЛУХЛО, ШВИДКО. ЧИ ПОВІЛЬНО.
РОЗВІВАЄТЬСЯ НА ВІТРІ ПРОСТИРАДЛО СИНЄ.

ПІДНІМАЮ ОЧІ. ПЕРЕДІ МНОЮ — ДРУГ. ФАНТОМ.
УСМІХАЄТЬСЯ. А В РУЦІ — ТОВСТЕННИЙ ТОМ.
ПОРУЧ ЗІ МНОЮ З УСМІШКОЮ ВІН СІДАЄ.
ПРИВІТНО МОЮ РУКУ ВІН СТИСКАЄ.
ПОВІЛЬНО ЙОГО КРИЛА ЗГОРТАЮТЬСЯ.
І РОЗМОВА НАША ПОЧИНАЄТЬСЯ.

ХТО ВІН Є — Я ПОКИ ЩО НЕ ЗНАЮ.
ПРО ЦЕ Я САМЕ ЗАРАЗ І ПИТАЮ.
ДУЖЕ СХОЖИЙ ВІН ЧОМУСЬ НА МЕНЕ.
ТА В ОЧАХ ЙОГО — ІСКОРКА ЗЕЛЕНА.
КОЛИСЬ ВІН ЖИВ ПОМІЖ ЛЮДЬМИ.
І ДИВНИМИ БУЛИ ВОНИ.

ТА ВСЕ ЗМІНИЛОСЬ — ВІН ТОЙ СВІТ ПОКИНУВ.
Й КРІЗЬ РОКИ ДО МЕНЕ ВІН ПРИЛИНУВ.
КАЖЕ, ЩО КОЛИ ЗГИНУ Я,
ЖИТИМЕ ВІЧНО ДУША МОЯ.
КАЖЕ, ЩО Я —ТЕЖ ФАНТОМ.
І ЖИТТЯ МОЄ П’ЯНКЕ, НАЧЕ РОМ.

ХОЧ І МИСЛЮ, ЗДАВАЛОСЯ, СВІДОМО.
ОГЛЯДАЮСЬ. ДЕ Я? УДОМА…
Я ЗНАЮ: НАБЛИЖАЄТЬСЯ ТА МИТЬ,
КОЛИ ЗІРКА ЗГАСНЕ І З’ЯВИТЬСЯ ВМИТЬ.
І ОСЬ ВКОТРЕ МОЇ ЗГОРТАЮТЬСЯ КРИЛА.
І РОЗКАЗУЮ ПІДЛІТКУ, ДЕ ДОЛЯ ІСТИНУ ВКРИЛА.
15.03.2010

ДЕНЬ МИНУВ,
ЗІВ’ЯВ МОВ БЛАКИТНА ТРОЯНДА…
ЙОГО НЕ ІСНУВАЛО ПРОСТО… ЗДАВАЛОСЬ.
ДЕНЬ МИНУВ,
ЗІВ’ЯВ МОВ ЧЕРВОНА ТРОЯНДА.
ПРЕКРАСНИЙ БУВ… УСЕ СМІЯЛОСЬ.
ТА ШВИДКО ЗНИК, ЗАСОХ, РОЗТАНУВ.
НЕ ПОВЕРНЕТЬСЯ БІЛЬШЕ.
ПРО НЬОГО ПАМ’ЯТЬ МОВ ЗАСОХЛУ ІКЕБАНУ
Я ЗБЕРЕЖУ ДЕСЬ В ГЛИБИНІ ДУШІ.
ХОЧ ВСЕ МИНУЛО, ІСНУЄ НА СВІТУ МЕЖІ…
ВСЕ Ж ІСНУЄ… І В ІСНУВАННІ ТАНЕ.
НІЩО НЕ ВІЧНЕ В ЦЬОМУ СВІТІ.
ДОРІЖКА В КОГОСЬ ДОВША У ЖИТТІ.
ЛИШ ЩОСЬ МОВ СЯЄ ДЕСЬ У ЦВІТІ,
І ЩОСЬ – МОВ КАМІНЬ ЦІННИЙ У СМІТТІ.
ТА ВСЕ ОСЬ ЦЕ ОДНАК МИНЕ.
І ПОРОХОМ ПОКРИЮТЬСЯ ТВОРІННЯ…
ДЛЯ ВІЧНОСТІ, ДЛЯ ВСЕСВІТУ БАЙДУЖЕ,
ЧИ ВЕЛИКИМ МИ БУЛИ СТВОРІННЯМ.

ТА ДЕНЬ НОВИЙ У МЕНЕ У ДОЛОНЯХ.
І ЗАВТРА ЗНАЮ, ЩО ВПУЩУ ЙОГО.
ЖАГА ДО ДІЙ НАТИСКУЄ НА СКРОНІ,
В ОМАНУ ВВОДИТЬ СЕНС ЖИТТЯ МОГО.

І КОЖНА МИТЬ – ТЕПЕР ЦЕ ЦІЛЬ БУТТЯ,
ІСТОРІЯ МИНУЛОГО, ТЕПЕР І МАЙБУТТЯ.
22.11.2010