Я хотів би бути твоєю дотичною – дотичною до тебе. Тоді я мав би право хоч на один дотик і міг би бути впевнений, що тобі до мене не паралельно, а під кутом тангенс альфа. Я міг би навіть вирахувати цей кут і його тангенс, взявши похідну від твоєї функції. Від твоєї головної функції?
Але ж її ще треба знайти. А ти, на жаль, не піддаєшся математичному аналізу. І навіть якби піддалася – все одно вийшов би дуже приблизний результат. Може, краще шукати похідну від всіх твоїх функцій? Тільки не знаю, від їх добутку чи суми. Та й функцій твоїх не перелічити…
Чи, може, стати твоєю паралельною? Тоді – де б ти не була, куди б не пішла, не поїхала, не полетіла! – я завжди буду біля тебе: впевнений, що ми завжди будемо разом. Та ні, напевно краще взагалі не знати тебе, ніж завжди бути поряд і ніколи з тобою не перетинатись. Хоча деякі математики вважають, що навіть паралельні прямі колись перетинаються. Але коли? Мені навряд чи вистачить терпіння чекати так довго.
Ні, краще я буду твоїм серединним перпендикуляром. Тоді наша спільна точка перетину розділить тебе надвоє, а я піду далі – вперед.