Злість знову рветься на папір-
забудь,мовчи,не треба реплік!..
в проміннях срібнозолотих
ти в моїх вуст неначе степлер.

Чийсь вірний ти, та ж досить мрій!
Безкарно лицеміриш в очі...
примітивізмом своїх дій
мою байдужість мов зурочиш.

З азартом дивишся.Здаюсь.
Де перемоги-став відмітку.
Заплачу гірко,розвернусь.
Я знов попалась в твою сітку.

27.01.11

Ти все просиш забути
ту казку зимову-
ще теплу, під льодом,
з жорстоким кінцем..
Ти знов зовсім поряд-
немає претензій...
Лиш спогади палять
Холодним вогнем...
При всіх ми лиш друзі-
самі свято вірим..
Напевно,так лекше
стирати мости..
Та щось залишилось,
Напевно,довіра,
давно не кохаю,
не вірю,а ти...
Ти просиш забути
Єдине КОХАННЯ!!!!!
дитяче,наївне,
не наше-моє..
Ні-ні..не кохаю...
лиш згадую з болем,
як те,що вбивав ти,
було ще живе....

2010

Побудь моїм іще хоч раз...
я обезсилена мовчанням...
у павутинні звичних фраз
ти вдариш ніжно,мов востаннє...
і я,нескорена,паду,
і спеціально б"юсь до крові...
а ти мовчиш,хоч досі тут,
і я кричу...відлуння в скронях...
ти чуть підвипивший.Люблю.
І ти це так яскраво бачиш!!!
не злю тебе. мовчу.боюсь.
А ти кричиш"чого ти плачеш??!"
Все.Досить болю.Я встаю.
асфальт облитий слізьми зночі.
Брутально розвернеш...люблю..
а ти ще раз ударить схочеш...

2010

Єдина ніч.Така затишна.
Тремтить душа при ностальгії.
Холодне тіло. Наче тиша,-
Ти ніжно розбиваєш мрії.
Я наче сталь, а ти в бажанні,
Ніяковієш згідно з віком.
Це тільки вперше і востаннє-
зустрінеш сльози грубим сміхом...
Ще рання осінь..Ти правий...
Не так безслідно йдеш додому...
Холодний ранок, біль і ти...
Моя душа впадає в кому...

2010

Ти поцілуй в останній раз
І кинь безжально фразу в очі,
Що більш не буде разом «нас»
Що ти такого більш не хочеш.
І не розбавиш тихий сум
Який не крикне, не захоче,
І в тиші серед сотні трун
Не загляне тобі у очі.
Лиш непомітною сльоза
Стече по тілу швидко-швидко,
Я зрозумію, що не та,
А ти зустрінеш сльози сміхом.
Я розвернусь і промовчу,
Ти любиш бачити слабкою,
Не закричу, зітру сльозу,
Зустрінусь поглядом з тобою.
Заплачу голосно. Здаюсь.
Не маю сили опиратись.
Безсило знову затрясусь,
Ти не навчив мене сміятись.
А потім ніжно прошепчу,
Що я тебе завжди кохала,
І побіжу у самоту,
Яка завжди мене чекала.
А ти не знайдеш навіть слів
Якими б можна описати
Ту біль, відразу почуттів,
Якими вчив мене кохати.
Я вже ніколи не вернусь
У той палац зі смутку й болю.
В якому вчилася кохать,
Не знаючи, що не з тобою...


2009

Подивишся в очі без наміру-
крига в серці не тане від слів...
Оці в очі-цей погляд...Розплавлює...
Хоч ти, певно, зігріти хотів...
Відвернешся не різко, не холодно...
Мовчки крикнеш душею "Вернись"...
А я стала чуть гордою, новою...
Не наївна, як була колись...
Візьмеш сніг ти руками тремтячими,
Зіжмеш пальцями, кинеш униз...
Я тобою була закріпачена,
Та звільнилася ріками сліз.
Поцілуєш губами холодними
І несміло ти скажеш "моя"...
Наче взимку морями безводними
Я без льоду прошепчу..."не я"...

2010

Замалюю фарбами весни
усе, що в серці гірко наболіло...
Паліту снів збираючи з роси,
підберу мимохіть...не надто сміло...
Розіб"ю тихим дзвоном вічний біль,
напишу те,що збереглось для тебе..
а ти,як завжди ,вдай, немов німий,
в руках цигарка-привикай...ростемо...
Заглушить п"яну втіху голос твій,
що не спотворить цей сценарій долі,
задушиш болем...рідний і чужий...
такий зухвалий і доволі скромний...
Тепло вмирає тінями на склі,
Банальна казка свій кінець шукає...
Ти почуття свої ховав в мені....
Проснулась...зрозуміла..Їх немає...

2010

Знов повіки ніжно опускаються...
Я не можу відірвати погляду...
Хоч одвіку ніжності цураюся,-
Я ж боюся стати не свідомою...
Хочу вірити,що вірністю не граються,
Але ти так заперечиш зрадами...
Як нема кохання,що ж лишається?
Нам прийдеться жити тільки вадами...
Більше ніжності в гудках,аніж у голосі...
Нігелізмом замалюєм репліки...
Ти б хотів від мене трохи скромності,
Та слова не можуть бути теплими...
Знов повіки ніжно опускаються,
Я насилу байдуже відвернуся!!!
Я ж довіку ніжності цураюся...
Якщо ти кохаєш...ти повернешся...


2010