Дві зовсім рівні, ідеальні, проте навіки паралельні лінії життя. Ми довго йшли поряд, десь зовсім близько, але по різних дорогах, хоча не в різних площинах. Математика… Наша майбутня доля, була, напевно, аксіомою, а я не знала… Падав дощ, тихо шумів нашу історію, а ми не чули… Летіла крапля з такого неозорого, омріяного неба. Летіла так підозріло, бездоганно, на диво надто швидко. Закінчилося все сірим брудним асфальтом твоєї байдужості. Дві паралельні лінії саме в цей момент стали мимобіжними. А ми ж були як дві краплі води…

2008