Може тобі –
світанку?
Може –
дощу холодного?
Будеш моїм серпанком,
Будем… одне для одного…

Серце – на два осколки…
Просто небо… таке безпомічне
І твій погляд – під нігті голки
Допікає надмірно боляче

твоя забавка… просто дівчинка…
знову тиснешся вперто у серце...
…я давно загубила час відліку…
залюбити – це справжнє мистецтво

А може,
краще - замовкнути?
Впасти у кому...
Пропасти.
Розбитися краплею...
Просто розтанути...
Я -
без твого причастя.

лютий 2011 р.

мого смутку - таке бездоння,
що втопитись у ньому й не випливти...
тільки дощ…. і моє безсоння…
разом з кавою серце випито…

Сніжинками з дерев
пооблітало
горобине
пір’я.
А потім пішов сніг.
До пір’я в гості.

Серпанок – твоїх долонь.
Серпанок – твоїх очей.
Серпанок – твогό чи тебе…
Коли ж нарешті
виплачеться небо?

Я бачила Ваші очі.
Як чийсь колихали сон...
Обличчя. А потім – ночі,
що падали в синій льон.

Я хотів би умерти при заході сонця…
/П. Тичина/
Пастельно вечір захід малював...
Не пензлем – подихом мелодій.
А потім десь у кузні накував
Найтонші пасма сонячних рапсодій.

Все від сльози: і тінь її, й печаль.
І ніч давно своїм накрила тілом
Вогонь свічі і струшену вуаль
З очей і серця. Тільки крила,
Що Ангел поспіхом не взяв,
Світили сяйвом святості і дива.
---------
Іду на прощу, наче під вінець.
І небо покриває мої коси.
Несу ікону, а на ній – Творець
Про щось у мене тихо просить…
Усе це сон, бо чую – десь
Ранковим криком півень стоголосить.
----------
Прошкую боса з підписом “Душа”.
Хтось кине хліба, ну а хтось – копійку.
Та світ мені не винен ні гроша
У цім житті, закутим в слово “гірко”.
У цім житті, де кожен - сирота,
І світу тінь сприймається за світло.
Подайте, люди, дрібочку тепла:
Душа бажає душу відігріти.
----------
Ця жінка, схожа на колосся,
Прийшла до мене уночі.
Чи так було, чи то здалося –
Кричали лячно павичі.
І цокав маятник у скронях,
Немов годинник на стіні.
А під вікном, неначе сонях,
Всміхалась жінка… Уві сні.
---------
День вперто тиснеться в кулак,
немов бродяга в хату.
Давно нечесаний, патлатий,
уже забув і хліба смак.

А на столі парує борщ
і міцно пахне м’ята…
У тім кутку – Ісус розп’ятий
і я під ним…
Як бомж.

(2000)