Володимир Кравченко (1940)
|
Все життя я боровся зі злом, в зв'язку з чим не вистачило часу, щоб творити добро...
|
Моє життя - мов краплина в імлі,
що впала з неба на листок у гаї,
і тихо-тихо котиться до краю,
щоб впасти й розчинитися в землі.
Чому це плаче небо
Чому це плаче небо,
то помирає літо...
Сумні осінні квіти
не кличуть вже до себе.
Лиш інколи шокують
цим розмаїттям чарів.
Блукає мокра пара,
і відгуків не чує
далеких теплих звуків,
їм байдуже до того.
Промоклі сині ноги,
холодні мокрі руки,
і губи щось шепочуть,
і голови так близько,
пливуть осінні муки...
Воркує щось дівчисько,
а вітер лихоманить
пожовклий лист. Відверто
сміється сумно з жертви
осіннього кохання,
що світить сивоцвіттям,
із сил своїх останніх
хворіє у бажанні
затриматись у літі.
Це благо, чи це кара
в потугах запізнілих,
а небо сіє сірим
на дивовижну пару.