Стану сонцем, щоб тебе,коханий, гріти.
Стану зливою любов на тебе лити.
Вітром стану, обійму тебе красою.
Твої сльози змию ранньою росою.

Перетвориться моя любов весною.
Буду ніжною для тебе, чарівною.
Перетвориться моя любов на літо,
Пронесеться палко цілим світом.

Потім, осінню тебе я заспокою,
Проведу по тілу ніжною рукою.
А зимою весь твій смуток заморожу
Я для тебе все зробити зможу.

Плакати тобі я не дозволю,
Подарую твоїм мріям волю.
Будеш ти сміятися, радіти,
Буду я для тебе, милий, жити.

Сильною, моєю лиш, палкою
Міцно обійму тебе любов'ю.

Мені кажуть: «Живи!»,
Мені кажуть: «Люби!»,
Ти пішов… Ну до чого все це?
Мою душу привив,
Мої мрії любив
І розбив на шматки моє серце.

Ну для чого Земля
Коло сонця моя?
Не зігрів мене промінь зимній!
І цей лід устромляв,
Ком у горлі стояв
Як ішов ти твердий, мов кремній.

Я боялась іти,
Не хотіла води
І не знала як серце б’ється,
Коли ти вже не ти…
Так від тої біди
Дощ з очей, мов із неба ллється.

2010 рік

Мчиться поїзд, мчиться вдаль
Чітко визначеним шляхом.
Лиш вперед… І тільки жаль,
Жаль розвіюється з страхом.

Ціль безумна, непроста
І вперед лише дорога!
Визначена прямота.
Те, що втік - це перемога?!

Очі заглядають в серце,
Погляд - сильний і стрімкий.
Де ж воно тепер усе це?
У минуле шлях тяжкий...

Біля ніг весь світ валявся!
Наплювать було на всіх!
Рвав серця, з життям кохався.
У стрибку – могутність ніг!

Як могла не полюбити
Вас за танець, волю, рух?!!!
Все життя за мить прожити!
Зміг підняти рухом дух!

Не здавався, не вагався!
Лиш отримував і брав!
З вітром в легкості змагався,
Спокій серця світу крав.

Все робив не як усі –
Танцював, кохав, дивився!
Почуття тримав в руці,
Плакав, рвав… Із звуком злився.

А коли побачив вечір,
Сонця захід крізь бокал –
Опустились мужні плечі,
Вже не слухалась рука.

І ціна була заплачена!
Не забуде Вас цей світ!
Тим недугом тяжким схвачений
Згас, пішов в зеніті літ.

І на плівці з новим кольором
Стрибок волі – стрімкий рух!
Танець, сила, погляд з гонором
І незламний, сильний дух!

Коли печаль очей твоїх торкнулась
І сльози полилися просто так,
І стало сумно...Пізно схаменулась!
Минуле не повернеш аж ніяк!
Мобільний твій мовчить, ніхто не дзвонить,
А сльози ллються, тануть на щоках.
Ну, як собі посміла ти дозволить
Втонуть в його чаруючих очах?
Між вами тиша, тиша телефону,
Вона, як прірва, як глибокий ров.
Печаль сіріла, стала нудним фоном...
А де ж ота рятуюча любов?
Що відбувається? Ніхто не знає.
Життя - це загадка, не просто так.
А чи знайде той, хто завжди шукає?
Чи щось віщує випадковий знак?
Ну, хто пояснить, що таке кохання?
Як у житті його не загубить?
Це щастя, радість, біль, розчарування?
Любить і жити, жити і любить.
Кохання, кажуть, треба заслужити,
А, як же ж, як? Не знає це ніхто.
Чому без нього так печально жити?
Хто він без тебе, ти без нього хто?
Немає відповіді, лиш одна печаль,
Печаль і сум із важкістю зітхання.
А на щоках сольоних сліз кришталь
З очей, що заслужили на кохання.

2008 рік