Грибний духмяний втішний жовтень
Кохальні постільні гаї.
Листочок розмальовно-жовтий
І, наче, тихші хазяї...

Кругом опеньки, сироїжки,
Ще дозріва калина, глод,
„Геть ті машини! Йдемо пішки!”,-
Аж випручається народ.

Що нам калюжі вздовж узбіччя,
Коли під кроком шарудить
Ворсистий коць екологіччя,
Під дощик бісерних блакить.

Поля, можливості - безкраї,
З порядними, то ж так... людьми.
У жовтні грім якщо, заграє -
До малосніжної зими.

13.10.2006р. Ів-Франківськ

Чуднувата в нас країна,
Наче, з себе хто сміється:
В церквах ставлять на коліна,
Платять менш, ніж іноземцям.

Європеєць, мудрий, гордий
Віруючий, задававкий,
Службу слухає комфортно,
Гідно сидячи на лавках.

Бо, як встанеш на коліна,
То не просто встати.
І чекає „буржуїна”
Миті осідлати.

Спробуй, не платить полякам -
Може, щось і вийде...
Чи скажи: стояти раком -
Може, дехто й прийде.

16.10.2006р. Ів-Франківськ

Нас привчали на Поділлях:
На базари – у неділю.
Як це: в вихідний – безділля?
Хто ці видумав весілля?

Чом це нам відпочивати,
Коли завтра – до роботи?...
Копошаться батько, мати
Землетрусом ще з суботи.

Як з базару по обіді
Доволочишся до хати,
Вже ніякій Афродіті
І за комір не підняти.

В понеділок, всі вже звикли:
Шефсько-зборний відпочинок:
Щоб прочунялися, вникли
В понедільний матерщинник.

Та ожили й наші звичні:
У неділеньку, уранці,
В церкви – тихі, аскетичні,
Вдягнені родини, бабці.

Аж піднесення у грудях
Від недільної молитви.
Ми всміхаємось на людях,
І дрібніють жури й кривди.

У неділю - піч, каміни,
Рідні, затишні дрімоти.
І, як лічить, в Україні
На базари - у суботу.

16.10.2006р. Ів-Франківськ

В поливальний понеділок
Уваги чекала.
Та не раз сорочку спілу
Переодягала.

Та, нахаба, не прийшов...
Ще й мати шпинає.
А хвалився...ватажок...
Прийде, обілляє...

Все! У старостині піду!
Кілька років ниє.
Хай хоч цей привладний діду
В коси краплю влиє.

А на вулицях дівчата
Мокрі та раденькі.
Хлопці відрами завзято
Тішать і стареньких.

.

"Коханець жовтень - у очах багряний гріх,
у ніг моїх послання твого оберіг..."
Аж в грудях тепло, та... як гляну у вікно
Немов стороннє вгледіла я кінополотно:
Не наші сцени де під ручку гарно йдем,
І ти мене потішуєш святковим гуслярем,
Повз наш будинок - перехожі йдуть, шумлять,
А - наче це і ми колись, чи ми- тепер, як знать?

Чарівник жовтень, я отримала твій знак:
І зараз же біжу, дивись, на вуличний літак.
Зустрічні очі!!! Ви жовтневі співаки!
У нас сьогодні на десерт млинці-жартівники!

11.10.2006р. Ів-Франківськ

Бо ж вдався жовтень бездощовий цього року!
Мов осінь міста перевдягнена в весну.
Тож, Пан Гурман привабливим прицільним оком
Полює, граючись, спідниченьку рясну.

Які алеї в жовтні подіумні, щедрі
На них, вродливих, українців, заводних,
На тих дизайнерських тканинних геометрій
І кожний раз у іншій формі постових.

І нирки чують, що все зараз й має бути!
Бо це ж – не вересень візитничих знайомств,
І не листопад – підсум ляпів камасутри.
Це жовтень ситості дівоцтв і парубоцтв!!!

8.10.2006 р. Ів-франківськ

„Черговий, не бачте, жовтень...
На душі – сухий роздрай.
Он, колега анекдотить:
Хоч портвейном заливай...

Очі просяться вмакнутись
В те розкручене „Мартіні”...
Як же це її позбутись?
Мо, скандалом за бікіні?

Тема „тещі” - людно вбита...
А якщо приревнувати
До начальника Микити?
Чи, як завжди: чемним матом?”

До нічного гастроному,
Пляшка пива і...чарівно! -
„Куплю кляту їй обнову...”
Гарно. Небагатослівно.

11.10.2006р.Ів-Франківськ

Футбольний онук раз почув од бабусі:
"Ось, опера світить йому у суботу!"
Що ніби він тільки гигоче як гуси,
Та неук мистецько-сучасного льоту...
І хлопець, що свій - переможній куультурі,
Засів так, під вечір, до енциклопедій.
А там закликальні круті увертюри,
І партії перші - солістам трагедій,

Там речетативи легенд найзначніших,
Там арії Верді, контральні, басові,
І вже біля опери, ніби між іншим,
Із бабцьою зводить він рівні розмови:
"Опера-буф тут у репертуарі,
Чи опера-серіа міфологічна?"
Бабуся аж всілася на тротуарі:
"Це ж в мене ти вдався, мій драматургічний!"

От як по селам, де все чуть,
Підгулювать безмужній?
Всі ж безсоромливо січуть:
Як це чужі рвуть груші...

А як самі?... Це інше, братнє...
Питаюся горянки:
Коли ж?
-Як стемне...
Як?!?
Достатньо!
Аби могла...До ранку!

Бо як жонатий - сам не скаже,
Зальотний - і не встигне.
А хто розкриє писок вражий-
Од старости загине!

Аби робилось і жилось,
Та їлося, хоч кашу.
А як сподобається хтось-
Сама усім розкажу!

Який, пршу, був мій улюблений час?
-Коли я писав до вподоби!
Коли прокидався під внутрішній вальс,
Молився до неньки-природи.
І звідкісь, зненацька з*являвся мотив
Глибоких хвилюючих істин.
І геть олівець коловався від див
Та наміру всім відповісти...
А капосна рима лягала, як мед,
Грайливо поета займала.
Та думка летіла кудись наперед-
Упевнена, щира, зухвала.

Ні зневажливі погляди офіціянтки,
Ні дівчат розкагорений гомін
Не підгірчать спрямованість заробітчанки
Зекономить копійку для доми.

Бо життя - як базар, де тьма-тьмуща народу,
Де всяк свій інтерес захищає.
Замовля в ресторані з-під-кранову воду,
Та леб
ідкою далі рушає.

P.S.
Щиро кланяюсь всім, хто несе з-за кордону
До господні, країни мозолисті гроші.
І письменницьким правом вдягаю Корону
Українкам-трудяжкам, безвісним, хорошим!

Луцьк.