Задушливий біль в горлі підступає,
Коли я згадую історію одну...
Бо сокіл в небі не літає,
Закритий муром на замку.

Йому б безстрашному літати
Та милий світ невпинно пить.
Гніздечко звити біля хати
І соколят своїх ростить.

Ти не здавайся,друже-сокіл,
Бо є у тебе рідна кров,
Вона очистить темний попіл
І дасть піднятися з оков.

З надією чекаємо весну,
Коли повернешся додому.
І сльози радості по тому
Покажуть шлях майбутньому...

Задимлене місто туманом,
І в кожного сотні проблем.
Спішать усі жити, та марно
Втрачають свій прожитий день.

Не встиг озирнутись – вже північ,
У вікнах лиш лампи горять.
Немає нам часу на роздум –
Чому наші душі не сплять.

І швидко минають години,
І швидко проходять роки,
Стривай, зупинись на хвилину!-
Ти більше не вернеш туди.