Я бачу сни, ти їх не бачиш,
Я чую ніч, вночі ти спиш.
Чому тоді так гірко плачеш
Коли від мене ти летиш?

Малюю зорі знов на небі,
Вночі тобі їх запалю,
Мені нічого більш не треба,
Хоч би почуть твоє „люблю”.

Цілую квіти, ти ж не знаєш,
Їх неймовірний аромат,
Ти просто знов кудись тікаєш,
А чи повернешся назад?

Пишу картини, знов сльозами,
Пишу і рву, і знов пишу.
Я проводжу тебе очами,
І в серці образ залишу.

Тихим мороком падає ніч,
Укриває все снігом лапатим.
Я не можу забуть твоїх віч,
Я не можу тебе не кохати.

Я дивлюсь у вікно і чекаю,
Що постукає радісний сніг,
Я тебе іще дужче кохаю –
Як ніхто іще в світі не міг.

Я твоя вся, від серця й до скону,
До останньої краплі душі.
Поцілуй мене ніжно у скроні,
І свій погляд мені залиши.

Я не знаю як жити до ранку,
Я сумую, бо ти уже спиш,
Я зізнаюсь тобі на світанку -
Ніч тобою мріяла я лиш.

І вже не можу дочекатись,
Коли ж прокинешся? Молю!
Я хочу так тобі зізнатись,
Що ще сильніш тебе люблю!













2010

Бабусине село. Он хатка похилилась,
Солома в стрісі вже стара.
Сім’я лелек на груші оселилась –
У місці спокою й добра.

Ось та криниця, де я воду брала,
Й відерце заіржавіле стоїть.
На призьбі тут з бабусею співала,
Тепер у серці пісня та дзвенить.

А, он, де на старому ганку,
Руденька кицька муркотить.
І моя перша вишиванка,
В куточку над іконою висить.

Вишневий сад з роками став старіший,
Тут перший вірш писала я.
Тут найсмачніші в світі вишні,
Найкраща пісня солов’я.

Он півники, жоржини, мальви,
Стільки яскравих, ніжних барв.
Колись хлопчина тут білявий
Мій поцілунок перший вкрав.

Бабусине село. І річка біля хати,
Сховала безліч сліз і втіх,
Де б не була я, буду пам’ятати,
Куточок радостей своїх.

Весняними теплими зливами
Нас травень ніжно обіймав.
І були ми такими щасливими,
Того щастя ніхто ще не знав.

Мої очі світились як зорі,
Твоє серце злітало, як птах.
Ми з тобою падали в море,
Ми з тобою губились в світах.

Ми дивилися в очі безмежності,
Ми ловили з тобою весну.
Я щоранку від тебе в залежності,
І щоночі в тобі я тону.

Ми зриваємо сотні цілунків,
Один в одного тисячі літ.
Ти для мене є вищим дарунком,
Що приніс мені цей білий світ