Лишилась зоряная ніч
У темряві рясного саду,
Ми йшли з тобою пліч о пліч,
Тремтіло серце радо-радо.

Нам травень залишив надію
На поцілунки у гаю,
Невже таки я не зумію,
Сказать тобі палке „люблю”?

І сміло глянуть тобі в очі,
Де моя усмішка блищить,
І дарувать травневі ночі,
Як місяць схоче відпочить.

Для тебе всі зорі із неба,
Дістану і знов запалю,
Моє серце лине до тебе,
Тебе я так палко люблю.

Заблукаю у зоряні ночі,
Розплету золотаву косу,
Я Закрию свої ніжні очі,
І впаду у прозору росу.

Дядько місяць мені посміхнеться,
Приголубить зелена трава,
Соловейко в садку озоветься.
Колискову мені заспіва

Я засну, і від дотику неба,
Знов прокинусь, і знов посміхнусь.
Я люблю тебе світ! І горнуся до тебе!
Тільки ти відвернувся чомусь...

Тихим мороком падає ніч,
Укриває все снігом лапатим.
Я не можу забуть твоїх віч,
Я не можу тебе не кохати.

Я дивлюсь у вікно і чекаю,
Що постукає радісний сніг,
Я тебе іще дужче кохаю –
Як ніхто іще в світі не міг.

Я твоя вся, від серця й до скону,
До останньої краплі душі.
Поцілуй мене ніжно у скроні,
І свій погляд мені залиши.

Я не знаю як жити до ранку,
Я сумую, бо ти уже спиш,
Я зізнаюсь тобі на світанку -
Ніч тобою мріяла я лиш.

І вже не можу дочекатись,
Коли ж прокинешся? Молю!
Я хочу так тобі зізнатись,
Що ще сильніш тебе люблю!