Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Милослава Білецька (1990)



Художня проза
  1. Волосся ліанить плечі
    Пустощі, лестощі, любощі. Винні погреби душ, що на випив готові. До оцінок, причмокувань, чи просто на вилив. Погреби в плісняві, сирість завдячує своїми прорістками темнощам холоду.
    Гра.
    Нам весело. Я б'ю тебе, ти б'єш мене. Нам весело.
    Ми сміємось, вовтузимось, сіпаємось. На секунду відходимо, а потім знову повертаємось до себе додому до себе. А потім сидимо кожен у власному погребі, і чекаємо.
    Чекаємо на появу неспійманих, невитравлених мишей. Щоби знову погратися. І так навіки, допоки не набридне.
    Лестощі. Виходять з нас лише з пелюшок, чи, як нині вважається блажно, памперсів. Вони пахнуть мамою, татом, бабусею та зачиненим від листя вікном.
    Постійне напівповернення, нав'язливість звички, примушеність визначеності. Що, приглушена пташиним співом, не піддається віч-на-віч. Мотуззям зв'язано нас вкотре. "Абсурдність обумовленості". Це цитата. Ні, це плагіат. Це ніби в дивані перед телевізором
    Дивитись Бертолуччі, Кар-Вая чи не зовсім живого, точніше, мертвого, у Джармуша; і при цьому строчити повідомлення про усілякі розгортання сутностей. Різнобарвним філософам перед іспитом.
    Галерея любощів. Анатомічний театр поцілунків. Скульптурність ляскань сідницями. Симфонія хропінь після "ой, як добре".
    Ну й усіляке інше незрозуміло що. Але однаково якесь ланцюгошиє, клітчасте, гнітюче, зустрічне звідусіль, неінакше у своїй манітній маїтості та нікчемне у Твоїй перспективі.
    Тиск.



    2011, весна


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -