Це не сонце шле своє проміння.
Це не ранок ясний настає.
Це не вітер гонить день осінній.
Це вона не спить, сумує, жде.

Жде чого? Пісень жорстоких звуки,
Чує серцем всі його слова.
Він далеко. Він чекав розлуки,
Бо кохання вмерло, як весна.

Дівчино! Чому співати стінам
Про недолю, як гнобить журба?
Все на світі, що живе, то тлінне.
Він забув, де вулиця твоя.

На узбіччі хай росте малина.
Ти до неї очі підійми!
Подивись, як птахи хмар чарівних
Білими торкаються крильми.

Я часто чую голос дивний,
Який, мов вітер восени,
То швидкий, то спокійний, рівний,
Ще грає, як колись мені.

Сміється ранком, ніччю плаче.
Коли зірки з небес горять,
До них прямує тихо, наче
По небу ластівки летять.

Як я, він їх дістати хоче,
Та розливається в путі.
Я часто бачу твої очі,
Що щастя принесли мені.

Чому учора блиск веселий
Сьогодні, як вогонь, погас,
І, перемогою натхнений,
Я переміг в останній раз?

Чому тепер не знаю слова,
Як виразить свою журбу?
Чому тепер не бачу знову
Твою безсмертну красоту?

Червоних губ гірка шипшина
В моєму серці розрослась,
Тендітних рук, рамен малина
Навкруги мене обвилась.

Мене красою покарали
Слова веселої весни.
А голос у квітах печалі
Ще грає, як колись, мені.

Ти від мене ховаєш своє обличчя,
Про кохання пісень не співаєш.
Я тобі розкажу про свої почуття –
І тоді ти недолю здолаєш.

Я тобі розкажу про проміння очей,
Як я сльози ковтаю щоденно.
Я тобі розкажу про всі фарби ночей,
То безбарвних, то світлих, то темних.

Вечорами буває голубить журба,
Сонце б’ється крізь штори кімнати.
Хочу про позабуті останні слова
Я на вушко тобі прошептати.

Я тобі розкажу про надії мої,
Ту, єдину велику надію.
Про це мідне листя крижаної весни
Хай розкажуть тобі мої мрії.

Жовтень… Клен багряний лист роняє
Біля броду, за вікном моїм.
Сонце мою хату покидає,
Щоб вернуться навесні в мій дім.

Утрачає ніжний квіт калина,
Щоб весною знову все вернуть.
Тільки ти одна проходиш мимо;
Лиш тебе назад не повернуть.

Ти одна. Один і я в цей вечір,
Мов самотній птах у небесах.
Хтось співає, а мені не легше.
Вірш складаю про минувший шлях.

І про те, в мені що відмріялось,
І про те, що навіть не збулось.
Все про тебе та про мене згадувалось.
Так в цьому житті вже повелось.

Я хотів, але не зміг сказати,
Що тобі всі днині віддаю.
Хочу я, щоб встигла ти побачить,
Що одну, одну тебе люблю.

Без тебе життя моє вмирає,
І кохання обернулось в дим.
Жовтень… Клен багряний лист роняє
Біля броду, за вікном моїм.