Ти цілющим дощем мою душу окропиш – прокинусь
Я од сну віковічного, силу свою відновлю,
Потече тілом глиняним, зліпленим поспіхом Кимось,
Твоя кров, що подібна вину...

Ти загорнеш мене у полотнища білого шовку,
Щоб невинна душа не зазнала завчасно спокус,
І я буду з тобою такою, як ти хочеш, поки,
Я до Нього не повернусь...

Стікає день у вечоровий жбан,
І я лягаю горілиць - не спиться,
А місяць місить тісто на коржа,
Від борошна - по вуха блідолиций.

Натхненно виминає, градом піт,
Аж виднокрай вгинається під тиском,
І я не бачу, але знаю, під
Гарячими руками грає тісто.

І поки місяць порається в висі,
Розпалюючи зорі, не тривож
Його, а просто вийди подивися,
Як сходить над землею сонце-корж...

Винагорода - тридцять золотих,
І фоторобот рижого хвоста,
Ніхто тебе ще поки не дістав
З цих недолугих...

Зо п’ять дірок у вусі на ковтки -
То гончий пес тебе відчув на смак,
Тепер - по крові ворог, а відтак -
Не впустить вдруге...

Очей заграва – втікачем на схід -
Здіймається зоря над головою,
Чотири лапи у вогні двобою
Допоки сили...

Хай брешуть пси, що скаженіють від
Лукавої своєї іпостасі,
Ти все одно їм так і не дістався,
Як не ловили...