Сонце. Подив. Подих. Дотик.
Річка. Берег. Верболози.
М’яко. Ніжно. Наче котик.
Спалах. Біль. Смієшся. Сльози...

Місяць? Тиждень? Мить? Завжди?
Ніч – надія. День – тривога.
„Геть! Чекай...Та ні, вже йди.”
Сам. Одна. Забудь. Дорога...

Швидко. Весело. Приємно.
Де? Далеко. Хто? Вже інші.
Гарно. Мило... І даремно.
Майже щастя. Та не більше.

Час лікує. Спокій. Тихо.
Боже, знову! Бачить! Бачу!
Пам’ять. Очі, руки... Лихо.
Ліжко. Ніч. Не сам. Не плачу.

Тіні. Берег. Річка знову.
Сон. Байдужість. Морок лісу.
Холод. Біль. Удар. Ні слова.
Прощавай. Пробач. Завіса.

Я не виграв життя лотерею,
Я не знаю, куди далі йти,
Лиш один за одним ювілеї
Віддаляють мене від мети...

Сміх і жарти, цукерки і фантики,
Скоро нашого сонця зеніт...
Розбиваються хвилі романтики
Об буденності сірий граніт.

Я живу – і неначе приречений,
Ще ходжу – а здається, вже зліг.
Вранці йду, повертаюся ввечері
У холодний порожній барліг.

Сонце світить немов присмерково –
Телеграми, рахунки, листи...
Час минає - то швидко, то кволо,
Перспективи не видно, мети.

Рік за роком штампує без збоїв
Невблаганна машина часу́
І хоч ми не здамося без бою –
Об каміння поб’ємо косу.

Тільки всупереч суму й тривозі
Промінь світла летить з висоти:
„Ми йдемо ще, і нам по дорозі!..”
Так чарівно всміхаєшся Ти...