Відлітають у вирій журавлі,
В небі чутно їх журні пісні:
-Чом, журавлику, туга та гірка;
Чом ,пташино мила, ти така сумна
І чую, як пісня журавлина,
До мене озивається з глибин:
-Ой, не рідна та чужина,
Хоч треба летіти.
Бо лиш мила та сторона
Де хочеться жити!
Де літаєш на волі,
Де гніздо й родина,
Та вже змушений летіти,
Серце тугою облите

Важкі повіки, білою пеленою
Обтяжили очі.
І голубизна, що досі жевріла,
Ключем журавлиним в небо злетіла.
І сльози навертались,
Дощем осіннім, туману маною
І встояти не вистачало сил
І тільки вітер
краплі із очей струсив.
2010

Осінь.Останній дощ,
Стоїш струшуючи каплі з волосся.
І так пристрасно в танці,
Злітає останній листок.
І тихо в шепоті вітру,
Чую голос минувших літ.
Яловлю запах дощу,
Такий невловимий.
Я тихо стою,
Повз мене проходять перехожі.
Швидкими темпами, ступаючи в калюжі.
Усі кудись спішать,
Заклопотані ритмом життя.
Їх парасолі стрімко летять.
А я стою і чекаю, що буде далі...