Бароковий Осені бенкет:
Шаленіють барви і текстури,
Повні чаші, мріє менует,
Вишивка, мережива, турнюри -
Все Ії, бо пані тут - Вона.
Тільки Вітер шарпає і злиться:
"Де цілунки спраглі і п"янкі?!"
Лиш сміється пишна молодиця.
Затягнув в альков, зірвав єдваб -
Яблучно-медове зріле тіло,
Коси мідні впали важко так,
Аж дощі-намиста розкотились.
Усміхались звабливо уста,
А рука і очі крижаніли.
Тихо вийшов із тіні Мороз,
Хутром вкрив осяйним, сніжно-білим.
Вітер стих, потупився, зітхнув.
Щоки діви лиш полум"яніли -
Спогад літній, пристрасть весняна,
Діаманти чи глінтвейн зігріли?
Відступив похмурий вітрогон.
Іноді його я зустрічаю -
Хоче зазирнути до вікон,
Та Мороз гардини закриває.

Я вдягну червоне і відкрите,
Фантастичні шпильки плюс парфуми,
Я пройду по місту, як стилетом
Перекраю і серця, і думи!

І студент забуде про екзамен,
А професор - про розумне й вічне,
Вдавляться слиною юні дами,
А не юні злипнуться у віче.

Видзвоню подруг і друзів в темпі,
Підемо на піцу під мартіні,
Далі - танці, аж настане темно,
А як стане - сходимо до кіна!..

А тоді коханий не відпустить,
Понесе мене на своє ложе...
Дякую за перший день відпустки,
Всемогутній милостивий Боже!

В гарячому морі
розтопленого світла
підводний човен
замріяною квіткою;
стулені пелюстки,
однісіньке віконце-
цей ілюмінатор
тут назвали Сонцем.

Та інколи
загрозлива пробоїна з"являється,
вона непередбачена, і всі її лякаються,
і моляться, і лаються,
коли зі страху бісяться,
а дехто її все-таки
називає Місяцем

І
тільки потім
зрозумієш
ти,
вертаючи
до тями,
які вони
підступні -
вина -
на губах
у дами.