Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Іван Потьомкін (1937)

Інфо
* Народний рейтинг 5.035 / 5.61
* Рейтинг "Майстерень": 5.223 / 5.85
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.751
Переглядів сторінки автора: 214509
Дата реєстрації: 2011-02-19 19:53:39
Звідки: Єрусалим,
У кого навчаюсь: Моїм літературним наставником і першочитачем був незабутній Григорій Порфирович Кочур
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2025.10.24 19:06
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Народився в селі Грищенці на Канівщині 1937 року. Виховувався в Заворицькому дитячому будинку. Закінчив педучилище та Київський держуніверситет.
Працював у різних видавництвах та в журналі "Старт".
З лютого 1991 року - в Єрусалимі.
Видав власним коштом такі книги: "Запорожець за Йорданом"(2007)- 770 івритських прислів'їв, приказок та крилатих висловів з їхніми українськими відповідниками,"Заплутавшись у гомоні століть" (2009)- вірші, переспіви, переклади, яку в перекладі Антона Паперного видано цього року.
Лауреат літературних премій імені Урі Цві Грінберга та Івана Кошелівця.

Найновіший твір
Яаков та Есав

Той день був пам’ятний для Яакова.
День, коли Аврагам помер.
Як і велять звичаї роду,
В час скорботи слід їсти щось округле.
То ж чечевицю на обід зварив онук.
Тільки-но намірився покуштувать,
Як на порозі зависочів Есав.
«Мабуть, ще віддалеки винюхав те,
Що зготував я»,- подумав Яаков.-
Недарма ж був неабияким мисливцем –
Мало якій звірині вдавалося сховатись.
Та ж і сам був більше схожий на звіра:
Увесь у волосні...Лоба не видно...
Запалі очі світять хижацьким блиском...
Так і здається, що готовий вчепитися в горлянку...»
«Нагодуй мене!»- не сказав, а скорше прогарчав Есав.
«У мене тільки чечевиця. І ти ж напевне знаєш, чому...»
«Нічого знать не хочу! Голодний я і стомлений!..
Дай мені оте червоне, що в горшку парує!..»
«Задля дня такого сам би мав зварити отаке...»
«Не маю сил підняти руку... Отож, у рот клади мені!»
«Мабуть, таки дійшло й до нього, про що йдеться.-
Подумав Яаков.- Крихти совісті
Пробилися-таки і напоумили напівзвіра:
Не варто так-от осоружно порушувати звичай –
Зі скорботи робити свято шлунку».
«Зроблю, як просиш. Щоправда, за умови»,- сказав уголос.
«На все я згоден, аби не буть голодним! Не зволікай же!»
«Поклянись, що первородство віддаси мені цієї ж миті!»
«Нащо мені це первородство?- пронеслося в голові Есава.-
Щоденні молитви...Пости...В шабат сидіти вдома
Замість загнати звіра і крові свіжої напитись вдосталь!..»
«Згода!- проревів Есав.- А тепер у рот клади! Та якомога більше!»
...Наївся волохань, лапою рот витер і почвалав у свій намет.
А Яаков тої ж часини пішов до матері розповісти, що сталось.
...Відтепер Рівка знала, що робить, аби здобуте первородство
Перетворить на батьківське благословення.
Та вирішила все ж порадитися із Всевишнім.