Зимонька-зимонька,
Біла ти наша пренцеса-
Усіх пір року,холодна
Весела Грайлива мрія,
Усього народу.
Мальована наче фарбами роду свойого.

Ранок ми бачимо кожен,
Ясний та білий день.
Ми любимо його не гірше ночі.
Ми любимо ранок влітку,
на морі,рибальці.
Ніколи ми тебе не забудемо.

Україна, Ненька-наша.
Ми любимо твої каштани,
Ласку,Мудрість,доброту.
Вулиці та райони рідні-наші,
Не зрівняються з нічим.
Весна у тебе гарна,красна,ясна.
Озера та річки дуже гарні-рясні.

2011р.

Я лише мандрівник на Землі,
Серед пристрастей праці і болю.
Ми-люди, сходимо сердцями
До вічного кругу Любові.

2011р.

Змія-то краса,живе колоритно.
Полює,міняє шкіру дуже швидко,
Вона стара,її скинути слід.
Повзе-пливе,чарує болотяний вид.
Для мене красива,іншим гидка
Їх вбивають, панам потрібна "Грошва"
Красу вбивати!Такого закону нема.

2011р.

Спить фіалка.
Засинає Троянда.
А ромашка ніяк не засне!
А чому ж?
Зна тільки вона.
Я не сплю, бо в мене листя не побіліло.
А коли в мене жовте листя, то я сплю.
Ось-ось побіліє, я чекаю и чекаю,
Кожен Божий вечір.

Малюю-Малюю я вірші,
Та не як не намалюю,
Хочу але не можу.
Нихто не знає чому?
Я мучяюся вже два дні,
А може і три?
А хто зна?Я вже й сам не пам'ята.

Росте травичка,
А коло неї бігае Марічка.
Росте травичка,
А коло неї смерічка.
Росте травичка.

У небі сяють зірки,
А люди дивляться і дивляться.
Неможуть Зрозуміти що то таке,
а то безмежний простір,
який сяе бескінечно.
Вони ніколи не перестануть сяяти.

Білий лотос
в кожному з нас.
Нитка знань на лікоть намотана.
Ми Лемурії діти,ми чарівники Любові.
Він нам дав свободу,щоб
Світло Його людям нести,
І незважаючи ні на які труднощі,
Шукачам дорогу до Дому осяювати.

2011р.

Зірки омріяні вони,тим, чим можна прикрасити увесь цей простір наш.
Та не їм верішувати, а нам людям, мудрим та розумним.
Ми дивимось на зірку як на брата рідного свого,роздумуючи, чи жива вона?
Але не всі знают, що, у просторі нашім все взаємозв*язане.
Лише людина здатна на це, бо більш це нікому робити.
Усі, допомогаєм один одному, щоб бути взаємозв*язаними.