Знепритомніла усмішка від частих думок,
Що оточують жертовний вівтар надій…
Загартований повис на почуттях замок,
І тільки слово-ключ відімкне його твій.
Забути хотілося той хиткий міст до тебе,
Проте оновлюється в стократ він щодня:
Закарбовуючи віршем чудові моменти
Я не можу прожити без тебе ні дня…
Напевно хтось із поганим сюжетом,
Писав історію кохання наших сердець
Зробивши із них полонених моментом,
Що вимушено голосять – «Хай йому грець»
Ніби так просто було ступити крок,
Поглянути колись із щирістю у вічі,
Відкинути триклятий минулого урок
Із пристрастю поцілувати тебе двічі.
Поцілунок перший у щічку твою ніжну,
Сказати ним, що другом буду навіки
І тебе не покину сонячно-білосніжну
Навіть, якщо опустиш із сумом повіки.
Другим покажу, що тебе палко кохаю
Поцілувавши у твої вогненно-гарячі уста
І у світі нікого я більше не знаю,
З ким хотів би провести своє життя.

04.03.11

Не зрозуміле й загадкове
Щось у руках наших є
Кожний помре за це слово
Хтось через нього жиє



13.06.2010

Комусь властиво забути
Образу, що серце зі жме
у перший раз.

Комусь властиво забути
Нічні жахіття, що лякають
у перший раз.

Комусь властиво забути
Все на світі в коханні
у перший раз.

Але нікому не потрібно забувати
Де й коли зродила тебе мати!



07.05.2010