Я старію на очах
Раніше, ніж сонце встигне
Встати зі свого ложа.
На моїх очах
Відбиваються сивими нитками
Зоряні відблиски,
Шрами тих зір,
Що тисячоліття тому
Вже згоріли
В них моя вічність,
В мені - їх минучість.

Зорі
Згорають на моїх очах
В них нема місця
Ні подиву,
Ані страху

В день, коли мені судилося
Згоріти,
Я надіюсь лишень,
Що десь будуть зорі,
В яких залишаться відблиски
Мої.
Моя вічність. Їхня минучість.

В моєму животі
Царює пустош.
А ти
Заганяєш туди своїх демонів,
Своїх привидів,
І мені стає погано.
В мені - вода.
В мені - озера, темні, такі,
В яких ти втопився би
Залюбки.
я би мала тебе у собі,
може, мертвого,
А може, просто втоплений
У свідомості спогад
Блактино-срібний,
Мутний, як небо
Над вогнищем,
Окутаний димом води
І туманами
моїх сумнівів.
Чи це іще ти?...

Витягую образ твій,
З-під глибин пожовклих сторінок
Літопису памяті,
Мов засохлу квітку
З комашиним крилом на пелюстці,
З ледь відчутним запахом сутінок,
З відтінком Високого замку
Та присмаком коньяку.
Осінь дихнула теплом?
Ні, це спогад тріпоче сонно
Поміж теплих сторінок.
Розмитий, мов темний напій
По стінках дешевого пластику;
Чистий, мов небо, що
Відбивалось у ньому;
Сумний, як і будь-який спогад того,
Чого уже не повернути.

літо 2011

Ти береш чергову мою спробу,
Стягуєш з неї зашморг,
Безжально кидаєш її
Просто мені на шию,
Водночас свої руки натерши.
Спускаєш в сипуче болото
Із моїх виправдань.
Яка беззмістовна вона, моя правда!-
Подумаю я перед тим.,
Як у ній захлинутись.
Наскільки крихка, жалюгідна,
Останньому псу не потрібна,
Наскільки гірка, що в*їдається
В тіло і розум надовго,
Намертво й нестерпно!
Та так, що аж вабить до неї.
Я знаю, і ти мазохіст.
Здогадуюсь, слідом стрибнеш
За мною , моєю правдою.
Стрибнеш з кам*яним обличчям
Та з каменем в серці,
Що тягне униз.
Стрибнеш, та навіщо?
Всі очі закриті.
Я - риф під водою,
Що мутна, як хмари.
Ти - камінь, і шляху назад
Вже немає.

Щось не спиться мені і не вчиться...
Екзамен на носі, кіт на колінах
Своїм імям проклятим
Память гвалтує мою.
А тепер мені треба багато котів!
Чи собак, мишенят, злотих рибок,
І їх всіх, як людей, називати.
Люди йдуть - а тваринки лишаються.
А як здохнуть - то чорт уже з ними.
Все ж краще, аніж назвати
"Історією" кошеня,
І першого червня
З вікна його викинуть,
Регочучи дико при цьому.
(А за тиждень в Маат просити прощення,
І знову історію клясти.)
Краще хай мале тільце,
Не в міру пухнасте,
Відлежить на моїх колінах
За всіх тих,хто там мав би лежати.
Хай долонь моїх любощі прийме
Замість тих,хто згордивсь їх прийняти.
Хай мурчить і зігріє
Замість тих, хто подяки двох слів
Докупи зліпить не спромігся
Й тепла його на одного, як видно,
Ледве хватає.

2011

Мої очі болять і сльозяться
Ними вас я ковтаю,
Мов скибку лимона
По місяцю спраги.
Зіштовхую з краю провалля
у темінь зіниць -
Й мої очі блищать,
Коли вас споглядаю.
Мої очі дуріють,
Роботу нелегку їм задала я,
Адже ні доторкнутись,
Не говорити
Із вами не зможу,
Лиш бачити,бачити,бачити,
Баченим спрагло і жадно давитись
І за гріхи свої (через вас)
Адамовий рід закінчити.

За вікнами гріє весна,
А перед ними,
Перед моїми вікнами,
Ще кактуси не зацвіли.
Між рамами
Ще мухи не ожили
І не розтанув вранішній туман.
Ще не закінчила бриніти
Остання нота марева,
Зимово-зимного,
Вишнево-стиглого,
Погубно-літнього,
Пилом присипаного.
Ще не вилізли
Зі свого кокону
Напівмертві дива,
На дива ще не схожі.
Не рухайте кокон!
Бо повилазять -
Взимку недомерзлі,
Восени недостглі,
Літом незгублені,
Пил свій позтріпують,
Кактусами поснідають.
Не рухайте їх,
Вони ще недоспали,
В моїх коконах...
Стане час - сама їх розбуджу.

День проходить повз мене,
Мов кішка. (Чорна? Біла? Руда?)
Мякими подушками лапок
Втоптує в землю проблеми,
Щоб зранку із них проросли
Вже зовсім нові, невідомі...

День проходить повз мене,
Й щезає, як сотні до нього.
Потреться ледь чутно об ноги,
Муркне, зайшовши за обрій.
Як і сотні до нього...
Всіх не згадаєш... Всіх не забудеш.

Я змиваю ранок
Зі свого обличчя
Вечірньою краплею
Твого дзвінка

Ніколи телефон
Більше не виключу
Щоб не розірвалася
Нитка тонка

Я пелену ночі
З обіймів не випущу
Я останні хвилини
На тебе витрачу

Я вбиватиму час
Без відома втрачений
Між митями мрій,
Яких іншим не побачити.

2011

Я б так хотіла
У сонячні дні
Прихисток знайти
За гратами
Твоїх
Повік

Я б так хотліа
Твоє обличчя
Дряпати до крові
Поглядом
Своїм

Я б із каменю теплого
Твій профіль
Нестерпно красивий
Видовбала б
Майстерно

Я б ніколи не сказала тобі
Ким ти є для мене
Ким я роблю тебе
В полоні думок,
Бо себе не впізнаєш

Коли я малюю людей
Обличчя виходять не схожі
Для всіх,окрім мене
Тому я тебе не малюю
Тебе і так вже є -
Двоє несхожих

Я люблю піцу
Таку гарячу
За яку платить Даша.

***

Сімнадцять років -
Це так прекрасно,
Нема на сраці целюліту.

***

В мене на шиї
Красивий шарфик.
Колись мене ним вдушать.

***

Так вабить пекло
Чортячим пивом...
А на душі печально.

***

У тебе кидають
Камені,і ти
Думаєш,що ти Ісус.

***

Ти сидиш у штанях,
Де тісно і темно,
Але даруєш життя.