Важливо є терпіння мати,
чекати кращого завжди.
Ось лиш би грань не проморгати,
коли до стелі все стає тобі.

Коли добра від Світу не чекаєш,
коли добра і сам вже не даєш.
Отак собі по тихому згасаєш,
життя між пальці, наче воду, ллєш.

І з того стану вийти сам не зможеш
І врятувати зможе, певно,лише диво.
Емоцій жмут приємних допоможе...
а чи душа зустрічная можливо...

На профіль незнайомка завітала.
Без слів, не вперше, тихо і таємно.
Цікавість може просто тамувала,
можливо інше щось, однак приємно.

Дівочий інтерес є як наркотик.
Бринить на струнах его чоловіка.
Його не можна спробувать на дотик
Очами не увидіти довіку.

Привіт тобі дівчино мило.
Нехай здобудеш все, на що чекала.
Най у житті завжди вирує диво,
і мала б все чого колись бажала!

ТАк світять блиском ясні очі,
озера наче з чистою водою.
І зорі в них посеред ночі,
дарунок з неба прийнятий тобою.

Без магії той погляд зачарує,
хоча, вона в нім певно є.
Та посмішка вустами, що мандрує
довершеності личку додає.

Проста й велична одночасно.
Легка, тендітна наче квітка.
Все гармонічно є. Прекрасна
природних чар плетена Сітка

Що є таке душа?
Де міститься вона в людині?
Чому болить так іноді вона.
Ніхто тобі не скаже нині.

Душа цікава, вір, тоді,
коли довіра між людьми панує.
У душу лізтиме, навряд, тобі,
Людина чемна, що тебе цінує.

Весела, гарная нівроку.

Така, що здатна подих з ритму збити

Штурмує мови крок за кроком.

в кіно на титри можна не дивитись ).



Широкий спектр інтересів.

Жива, розумна , енергійна!

Життя - не завжди річки плесо.

Чарівна посмішка є трохи неспокійна.



А щастя є у кожного своє.

Його не зможуть просто дарувати.

Його обом життя дає,

як не лінуються за нього воювати.



Отим, що цінять те, що мають,

стараються його примножить.

Коли разом тяжкі часи долають,

і брак довіри серця не тривожить

Що робиш ти зі мною, Жінко ?!
Думки про тебе мозок розривають.
То серце моє калатає стрімко,
То завмира, легені кисню вимагають.

Сто кілометрів відстань є між нами.
Різниця в віці трохи непокоїть.
Дивлюсь на фото ті, не передать словами.
Тих відчуттів , і що зі мною коять.

Тепло, що шириться по тілу.
Думки нічні, що спати не давали.
Слова в рядки вкладалися так вміло.
А вранці знов робота починалась.

Струнка як берізка, легка як пташина
скромна до міри, проста, романтична.
На фото дарує усмішку дівчина,
та сум пробиває крізь неї. Незвично.

Еталонна постава, гарнесеньке личко,
любить прогулянки містом нічним.
Трохи самотність твоя є незвична.
Не має так бути у світі білім...

Маєш щасливою бути і в парі,
з гарним та добрим, міцним чоловіком.
Все буде добре, бо маєш ти чари,
Природні й прекрасні, не має їм ліку.

Яскравий блиск очей прекрасних,
ні з чим не можна порівняти.
Той погляд в душу западає, власне
йому навряд чи можна відмовляти.

Питання, лиш: Чому така дівчина
У світі цьому є тепер самотня.
Лице-картинка, гарне струнке тіло
Той погляд як чарівная безодня.

До себе вабить, кличе обійняти.
Вуста слова щоб ніжно промовляли.
Такі моменти варто цінувати.
Щоб все навколо просто завмирало.


Щоб теплий дотик, подих відчувати
Волосся поміж пальці пропускати .
Хтось мав свій шанс. а потім його втратив.
Прихильність інший буде здобувати.

Сказати гарна, то нічого не сказати.

Вражаюча, зваблива , мила.

Такій красуні, щоб відповідати,

Творити кожен день потрібно диво.



Захоплюватись Вами може кожен.

Достойних Вас напевно одиниці.

Хто щастя дарувати зможе,

Приємними ж бувають і дурниці.



Шукати діаманти у породі,

Часом нудна, тривала справа.

Знайдете свій при будь-якій погоді.

Самотність людям зовсім не цікава.

Впевнений погляд, зваблива постава,
жіночої більш ніж достатньо краси,
Досвід життєвий є скарбом чималим, -
лягли як здобутки на терези.

З іншого боку, теж важіль існує.
На ньому, напевно, купка питань.
Най у житті негараздів бракує.
Краще побільше здійснення бажань.

Щоб вистачало навколо любові,
Радості й щастя у домі завжди.
Мрії амбітні та гонорові
Щоразу збувались ,та й нові росли.

Чомусь сумні ці файні очі,
Що мали б вогником палати.
Комусь, мов сонце серед ночі,
Світити , щастя дарувати.

Обличчя вираз – таємниця.
Болить неначе, шось бентежить.
Щоб не було, то все дурниці.
Все буде в тебе, як належить.

Ти молода та гарна, Хелен мила!
Лиш посмішки тобі не вистачає.
Всміхайсь частіше, й стане диво.
Щаслива будь, сумне най оминає!

2017

Козацькії душі у небо злітають.
Геройських звитяг не бажали вони.
Але ж як Орда на тебе насуває,
Хтось мусить на захист Вітчизни іти.

Не кожен міг Силу і Честь проявити.
Багато хто тихо то пересидів.
Але ж є і ті, хто щоб ворога бити,
все кинув, що мав і у бій полетів.

Багато страждань й невимовного болю
"дарує" мерзенна потвора - Війна.
та все ж відродила когорту Героїв.
зживила Народ, що не було здавна.

Як жаль, свої є знову яничари,
що підло й безбожно шматують людей.
Спочатку розсварять, влаштують почвари,
все кличуть та тягнуть до хибних ідей.

Допоки "прути ми у віник не стягнем",
якщо ж не зумієм людей згуртувать,
у бійні розрізнено тільки поляжем.
над нами "Орда" буде панувать.

То все у минулому було і знову...
Те коло порочне пора розірвать.
Досить сварить українців, панове.
Зрадників треба на шмаття порвать.

І все у нас є: і люди і зброя.
Але головного немає на жаль.
Де Гетьман рішучий що виявить Волю?
Без нього в нас діла не буде. Печаль!

2017

Тебе побачив - мову відняло.
Зайшла - неначе сонце сходить в небо.
Аж наскрізь всього якось пройняло.
Питання не дочув , дививсь на тебе.

Потрохи відповів, плутАв слова.
Та крок за кроком, взяв себе я в руки.
на пальчик зирк - обручки там нема)!
почав гребти думки свої до купи.

Не знаю де сміливості набрався.
З дівчатами, до того, був не смілий.
Ніколи легко так не "женихався")
До тебе тягне в помислах і тілом.

Потуг моїх хлоп"ячих не лякайся.
Проста є моя мова ,кострубата.
Прошу від мене сонце не ховайся.
Якщо ж дістав, не буду набридати.
Можливо:)

2017
Коли цінуэш тих, що поряд маєш,
в безумнім світі легше жити.
На жаль, коли близьких втрачаєш,
жага лишається любити.

І місце те, пусте, святим не було.
Його світила власною душею.
Була любов, а може й ні.Загуло...
Давно її присипала землею.

Порвала серце моє на шмаття,
до дір неначе зчитану газету.
Ну що ж підемо далі у життя.
Тепер позаду шлюбнії тенета.

Одне тривожить - в серці пустота.
Жере хробак той наче не у себе.
У світі є добро, краса..
Кохання, є? Дістатись як до тебе?

Свята покрова наступає -
Захисників Вітчизни день.
Людський плач, стогін долинає
Народний дзвін БАМ-ДЗЕНЬ, БАМ-ДЗЕНЬ

Благають Матір Божу люди
ДАть сили їм життя вернуть.
Прийде Народ до панства, буде
Питать за що його гризуть.

Гризуть безбожно, безупину
і навіть продиху нема.
Прижме козак панка до тину
Спитає волі без ярма.

Покрова здавна була Святом
Що піднімало весь Народ,
До бою праведного з катом,
що люд відріже від свобод.

Підняли зброю гайдамаки,
і козаки збирали кіш,
Стрільці Петлюри рвали грати
Покрова йде, посвятить НІЖ.

Рутенський полк тут десь узявся,
В героях розквартирувався,
коли не зАйдеш, завжди п’янка,
і не проста така гулянка.

Дівки, водзяра, „паціфон”,
бокалів гучний передзвон,
Понапиваються чортяки,
попадають на моцні страки.

Гарно їдять, пісні волають,
коням своїм не наливають.
Вони ж бо профі, кінь - то сила,
якщо слабий , рахуй могила.

Не просто так, а шабель свист,
розноситься на всю округу.
Усю відвагу, увесь хист,
показують вони подругам.

Друзяці, що зайде з дороги,
наллють відразу, бо не Боги
воюють в грі,спілкуються торгують.
Негідних хлопів там мордують )...

Є віршопльоти в них свої,
полковники та королі.
Ні. Королів своїх не має,
там генерал порядок дбає

Той генерал зоветься Левом.
Керує словом а не ревом.
Порядок має навести
щоб в бій з собою повести

Не купкою хлипких гуляк
а цілим військом розбишак
Побачим згодом що ми варті
в кланварах бить, чи пить по кварті)

Нема справедливості! В битві за неї
частіше вся морда буває в пуху
у того, хто криком найбільше за теє,
плюндрує всіх інших, як на духу!

У того, хто на люди правди шукає,
за спину ж сам речі злі вам пролива.
Та правда знайдеться сама. Не буває
такого, щоб в гості вона не зайшла.

Робіть добро людям, своїм та чужим.
Гостріть свою совість, не дарма дається.
Вона не для меблів, для честі. А втім.
Хороша людина сама розбереться.

Однак починати все ж слід із себе.
Ламайте падлюку в собі не баріться.
Подалі погнати велике цабе
і тоді на люди чужі подивіться!

Знайшлись писаки гонорові.
Шевченко їм бач не вгодив.
Писав бо не на їхній мові,
не так "мол" віршики плодив.
То простота комусь свербить,
кому зудить його біднОта.
А хто малюнків не втерпів,
бо хаять то ваша робота.
Накласти люду попід носа,
гівна побільше, щоб смерділо.
У очі всім сказать: То роси
в ночі в тумані налетіли.
Ви, людоньки, то діло киньте.
Народ шанує всіх героїв.
Не піньтесь, сядьте відпочиньте.
Не треба множити "изгоев",
На себе гляньте, що в житті зробили?
Прославилися чим в бутті?
Чим Ви Державі угодили?
Чи лише порпались в лайні ?

Нема пророка в своїм царстві!
Немає більше Хмеля, Богуна.
Перевелись герої на Вкраїні.
Пани й голота, марнославство і журба.

І те, що нам Тарас казав віршами
Є актуальним до теперішніх часів.
Народ все терпить під ярмом у пана.
Немов не бУло декількох віків.

Між часом тим страшним і сьогоденням,
Хтось постирав роки тривалі.
Куди подівся дух козацький і натхнення
До подвигів, звитяг що так збирали.

Ми поколіннями від князя до гетьмАна,
Скидали іго, шляхту й москаля.
Та все ж раз по раз лізли по-під пана.
Бажаєм жити поряд, не здаля.

Погляньте, знову Катерини
гуляють вдома й поза з москалем.
Жирує знову шляхта, їй «до спини».
Людські тривоги з жалем і болЕм

Івась же з дідом бабою нидіють
На ту подачку, що дають верхи.
Керують же країною вампіри,
Ті кляті олігархи та жиди.

Терпіння все ж людське вже закипіло,
Знайдуться скоро славні козаки.
зімнуть нестримно панство знахабніле
Тримає що народ наш у ярмі.

Тримайся пане, за свої ти статки,
Але й за пазуху свою не забувай.
Нагостряться на тебе ще рогатки,
Прийде ще Залізняк у рідний край.

Ще наш терпець міцний таки урветься.
Посвятять зброю ще в Холодному Яру
З колін народ вкраїнський підійметься
Щоб вийти з пекла,країни болю та жалю.