Просто заплющ очі
ти відчуєш цю мережу
вона тільки наша
вона глибше ніж кванти
і потужніше твого вайфаю
вона приймає особливі  сигнали і
оплачується не щомісяця -
у нас безліміт, 
що триватиме довше
ніж функціонуватимуть наші серця

навіть на іншому небі
цей зв'язок ловитиметься

він пульсує глибше, ніж наші ДНК,
ним опромінено наші душі

і ми неодмінно зустрінемось
через будь-які відстані, тривалості і плинності
під цим небом і під іншим
ми притягуємось

я впізнаю тебе
під цим небом і під іншим
я почую тебе
під цим небом
і під іншим....

2018

насправді
самотність як і вічність не має обмеження
ні часом ні простором ні мною ні тобою
ти дихаєш моїм диханням
я відчуваю тремтіння твоєї руки
і цю мить
яка народжується
у моєму серці
проноситься моїми венами
і помирає
застигаючи
на кінчиках наших пальців
я хочу спинити цей біг
я хочу прорости в тобі
з тобою для тебе
нескінченністю яка застигне і вже не зміниться
я віддаю тобі моє існування тут-і-тепер
але і воно розчиняється
невідворотно просочуючись у минуле
зоставляючи лише
чорні контури на аркуші
і присмак втрати
коханий
я не знаю яка на смак
вічність

9.11.2011

кожна твоя сивинка -
це тонесенька біла прожилка,
що пульсує в моєму серці,
пекуча ниточка болю,
пережитого
надвоє...

2011

(триптих )

І.
затримай пальці мої
губ порухом
берези сміялись так довго
до чорної змерзлої зірки...
торкнися щокою
вій моїх
зігрій
це велике порожнє сонце
аби не тріснуло
від здогаду
що тебе
вже немає

ІІ.
…і залишилось мовчати
до дзеркала
і розчісувати волосся
як робив це ти
і шепотіти
у запилені тріснуті стекла зіниць
слова
що стерпли від давності
і кришуться кришуться
сухими пластівцями
з червоних губ моєї пам`яті


ІІІ.
…а тріснуло справді
тіло моє навпіл тріснуло
як пластмасова кулька
біле
        сухе і порожнє
                    всередині
душу
я подарувала тобі
зеленим
соковитим яблуком
коли ти
ввійшов уперше


2001

...відчувала себе коханкою
якій щастя виділяють
порціями
а ніч скуйовджена
стукала у вікно
жалібною гілкою
а він собі спав
відкинувшись на подушки
            і щулилась
            тулячись до ковдри
            і притискала
            до рота пальці
            щоб не заплакати
але сльози
котились
котились солоними згустками
образи
розчарування
і терпкої забутої ніжності
що загубилась у його
розміреному диханні

2001

п.с. можна сприймати як своєрідне продовження теми, піднятої в поезії "Ода роботі" Ніни Сіль - http://maysterni.com/publication.php?id=59902 :)))

...Страшно
відчинити двері і впустити КРИК,
вибігши на чийсь біль
із затишного дому в ніч.
...Страшно
дивитись в порожні зіниці сліпому,
такі порожні, що схожі
на дві всохлі червоні ями.
...Страшно
стрибнути у прірву –
хоч вона лише уві сні…
...Страшно
довіритись будь-кому повністю,
простягши на долонях
свої оголені болі.
Так страшно…
АЛЕ
жити із чорною цяткою в серці,
що, наче нафтова пляма,
розповзається,
огортаючи зсередини
чорним масним
ЧИМОСЬ
– ніби протимікробною плівкою –
душно.

Я знаю, ти – відлуння.
Порожня кімната стомилась
мовчанням і
вигадала тебе.
– І я вже не можу піти…
Я доторкаюсь до холодних стін,
вслухаюсь,
жадібно дихаючи
        повітрям,
у якому твої слова.
Я вже не піду звідси.
        …О німа безлика кам’яна вітальня!
        Віддай мені тінь його голосу…

Є інше небо.
Небо самотності.
Із нього я дивитимусь на тебе і мовчатиму. А ти тихо відходитимеш.
Ітимеш.
І тоді
    я простелюся травою, щоб сплутати кроки і зупинити тебе;
    впаду пітьмою і закрию усі зірки, що вели тебе;
    скиплю кривавою рікою й розмию усі твої дороги.
…А коли ти обернешся, я закрию очі руками, щоб мій біль тебе не обпік.

2001

Сиві пелюстки попелу
падають, падають
на долоні…
Чорна Квітка
помирає.
        Крап…
Сльоза.
Остання…За Вогнем,
що вже помер –
Її спаливши…
але Він
був першим,
хто Її торкнувся…


2002

На згарище не нашого багаття
впав іній:
а я терпко гріла руки
над нашим вогником
і боязко дивилась,
як швидко тане хмиз...

Нещодавно
мені подарували окуляри,
через які можна побачити
душу.
І тепер
я подовгу блукаю
вулицями,
пильно вдивляючись
у перехожих.
Одні – знервовано топчуть
мене поглядом,
інші – роблять свої обличчя
кам`яними,
або,
начепивши маски байдужості,
дивляться крізь мене…
І ніхто з них
не здогадується,
як нестерпно,
як до болю мені потрібно
всього лише один
дотик теплих людських очей…
адже їм ніхто
не дав окулярів,
щоб змогли побачити
мою душу.

2002

так дивно й тихо…
тиша молоком
вливається повільно й тепло в груди
…ти – майже поряд.

2011

моя душа –
протягнута струна
між мною і тобою…
між двома нашими розлуками…
між твоїми і моїми вустами розкритими
і диханням одним між ними…

2011

спрагло стискаючи слухавку
відчувати дотик твого голосу
занурюючись у слова
як риба у воду
дихати ним сліпо
гублячи зміст
всотуючи
замість розчиненого кисню
його відтінки і напівтони
пити бездумно і жадібно
розчинившись у темряві
і відчувати лише божевільно п'янку і рідну
його глибину...

2004