Прийди, прийди!
Чай зомлівав
У склянці води,
Руки гойдались
Від дикого суму,
Терпли долоні
Від важкості голови.
Сонце лило лимонад
Крізь прочинені двері,
Щось дороге
Висковзало із рук.
Небо очей
Лило дощ на папері,
Слух
Прорізав кожен звук.
Сходи
Лякливо ховали свій подив,
Подих
Тонув у прозорості скла,
Але ніхто, ні,
Ніхто не приходив...
Страшно.
Самотність.
Далека весна...

І знову, і знову, життя - скрізь репризи.
Повтори, повтори... Зламали щось в нас.
Мільйони щоденних людських афоризмів
Відкине вже завтра зневажливо час.

І я - лиш одна із сто сот комбінацій,
І Ви теж не кращі, не перший Адам...
Якщо ж і любов - лиш одна із реакцій,
То чим іще жити і дихати нам?

2011

Повітря ось летить на крилах
Повз ці будинки, подивись!
Я вікна широко відкрила,
Щоб бачити небесну вись.

Навколо все таке тендітне:
Тонких гілок стрімкий танок,
Небесне сяєво блакитне,
З проміння золотий вінок.

Зимові дні весняний подих
Зненацька вітром розбудив.
Будильник з сонячних мелодій
Раптово взимку продзвенів.

2009

Зимовий вечір в синіх кольорах
Жбурляє тіні на асфальт подвір’я.
Сидить на підвіконні синій птах,
І сніг летить за склом, мов пір’я.

Такі далекі всі мої думки…
Й такі далекі контури предметів,
Що бачу лиш самотні острівки
Дерев, що виглядають з-під заметів.

Торкнуся вечора. Його блакитна шкіра
Неначе шовк звабливий, небо обгорта.
Тонку матерію з солодкого ефіру
Я бачу в розрізі прозорого вікна.

Ось павутиння з синіх півтонів
Повисло на старій розлогій кроні.
Легким мереживом вже вітер засніжив…
Легким мереживом, що тане на долоні.

2009

Скажу я Осені: «Люблю»,
Нехай почує, златокоса,
Нехай мелодія дощу
Пливе все вище, стоголоса.

Осінній день нехай блищить,
Мов помаранчева перлина.
О, Осінь, як я Вас люблю,
Моя фантазіє єдина!

Нехай розкриють аромат
Жовтневі айстрові вуалі
І загоряться у саду
З червоних яблук пекторалі.

Нехай все місто вкриє сніг
Із аметисту та бурштину.
О, Осінь, як я Вас люблю!
Люблю не просто так, а сильно.

2009

Це дощ цілує руки місту,
Повітря свіже розлилось,
Прозоре дощове намисто
На шию міста одяглось.

Осінній дощ торкає віти,
Іде по площам мовчазним.
Летять листки, багряні квіти,
Назустріч квітам золотим.

А вітер ніжно обіймає
Мостів гнучких тоненький стан
І, наче дівчина, зітхає –
Осінній пан, осінній пан…
2009