Тримай за руку,я благаю,
Тримай,не відпусти!
Від самоти я помираю,
Ти за любов мені проости.

Пробач,що не змогла тобі сказати,
Що зупинила цілий світ.
Я не могла про те кричати,
Що люблю,любила,цілий вік!!!

Тепер живу неначе вітер в полі,
Питаю серця,чи ще болить.
Нестерпна гіркота-це присмак волі,
Та як же зупинить цю мить.

Чому вони щаслими не можуть бути,
Чому розєднує повік їх доля???
Чому лише один хоче все забути???
Та все ж обом не мила дана воля...

Один зривається вночі,
Від пекучого у серці болю.
Одна закривши очі,
Просить у неба щасливу долю...

Чому не разом,чому на самоті,
Чому обоє плачуть,
Ховаючи серця в темноті???

Чому,скажіть же люди???
Не має щастя на землі
І що там дальше буде
Невже коханння ви утопите в імлі???

І знову вечір ...падають зірки,
Сховав за плечі білі крила.
Залишив сонцю шум карпатської ріки,
Розпустивши загадкові,таємні вітрила.

Вечір-це моя печаль,
Безсонні ночі,чи тривожні сни.
Як жаль,о Боже,який жаль!
Що не знайду у серці цвіт весни.

Небо кольору чорного шовку,
Вишиті золотом зірки.
Всі мрії зібрані в мутовку,
Тремтять від холоду квітки.

Що вечір ховає в небесах?
Холодний,тихий,перон...
Полетіти б туди наче птах,
Заблукать у світлі бентежних вікон.

Лишень вечір знає мою мрію,
Лишень ліхтарі читають мої думки,
Та ще у серці не помре надія,
Бо попереду ще всі мої роки...