Що носиш, жінко – зерня міту,
Дві хромосоми вірно парні?
А за вікном – системи світу
Усі всуціль тоталітарні.
На стіни, мури, ґрати, дзоти
Хіба нема рятунку, ліку?..
До батька нації-босоти
Складають покритки супліку.
А світ – підписує контракти.
А Бог – пильнує породіллю.
Тремкі зітхання – артефакти
В музеї, враженому цвіллю.
І чи тобі вікно прочинить
У цій задусі і скорботі
Той, що за тебе – без причини –
Розіпнеться на тому дзоті?..

2013 р.

Невдахи всіх країн,
Невільники відпусток,
Руїнники руїн,
Спустошувачі пусток -
Усі до купи - гоп!
І вже новий ґатунок.
Хай гріє ескалоп
Ваш зголоднілий шлунок,
Хай вас минає шал
Захоплень і обурень,
Хай вас обходить - ша...
Несосвітенний дурень.
Щасливі на загал,
Допоки акт фінальний.
Світ - то такий кагал
Інтер-націо-нальний.

2010 р.

Уже давно ніхто не стереже
Свойого брата, каючись як Каїн,
Перетривавши поставання таїн,
Одну для себе ревно береже.
І світ такий - голубка і змія,
І в кожнім падолисті квітне квітень,
Як златоглави з бучацьких робітень,
Глибокий млосний погляд Мамая.
І все тобі проститься, й та гінка
Твоя дорога, що малює звичний
Присвят і зрад орнамент меандричний,
Коли заступиш брата від клинка.

Слова - як каміння з кручі -
Прощальні і поминальні.
Всі вироки - неминучі,
Всі задуми - геніальні.

І чашу проносять мимо,
І вінця сухі до ранку,
Допоки ще серце риму
Викохує, наче рану,

У час, коли в ночі зимні
З провинами ставки очні.
Всі істини - незглибимі,
Всі доторки - непорочні.

Весна. Відчиниш сірі рами,
Відсунеш штори поруділі.
Перетікають зимні драми
В смішні, веселі водевілі.

Та ще чигає дика паводь
На безборонність теплих лунок,
І первоцвіти потай крадуть
Холодний Юдин поцілунок.

І загляда небесне око
В калюж пошерхлих амальгами.
Весело, смішно, одиноко.
Весна. Відчиниш сірі рами...