Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ірина Божко (1987)




Огляди

  1. ***
    Гном, мов химера, прийшов хтозна-звідки.
    Чуєш ночами цей тупіт під вікнами?
    Поки я встигну торкнутися шибки,
    Срібним дощем стане й в сутіні зникне він.

    Всі квітники безнадійно затоптані.
    З’їв весь горох. Спокушає смородина.
    (Тільки клопи ще відлякують смородом).
    Ближче підійдеш – тікає городами.

    Торба за спиною – там білі бублики,
    Ще інструмент із блискучими струнами.
    Гном щось шука безнадійно загублене,
    Грає сюїти, записані рунами.

    Я через нього вже тиждень не виспана:
    Шурхіт, і шелест, і вся какофонія,
    Світле намисто навмисне скрізь висипав,
    Щоб я збивала коліна потомлені.

    Та проганяти його щось не хочеться.
    Піде – пропала від тиші і спокою.
    Це по секрету: ми просто з ним родичі.
    Я… на мітлі… в небі ночі глибокої…



    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. * * *
    Він ворушить кігтиком,
    Він ворушить пальчиком,
    На підлозі віхтики
    Хутра домов’ячого.

    Он для нього бризкальця,
    Он для нього брязкальця,
    А він хоче пальцями
    У шпалері шкрябаться.

    Все ковтає, плямкає
    Сливами-маслинами.
    На скатерці плямки є
    І плоди обслинені.

    Заїдає кетями.
    Хлипнуть п’ятки гордими
    Теплими шкарпетями,
    Сонною свободою.



    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  3. * * *
    Мій скіфський царю, Ви ще юні для меча,
    Та він для Вас, можливо, стане Богом.
    І час уже збиратися в дорогу.
    Знімаю руку з Вашого плеча.

    Мій скіфський царю. Буде так лише.
    Я знаю, Вам колись вернутись треба.
    Серед трави Тавриди стебел
    Сховались плями золотих мишей.

    Мій скіфський царю, серце – сам одчай.
    І знов степи, і знов нові походи.
    Біда йде амазонкою зі Сходу.
    І тихим золотом тече моя печаль…



    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  4. * * *
    Хочеш спокою, хочеш вихору –
    під тобою стелюся річкою.
    Немальована – буду вохрою,
    неосвітлена – буду свічкою.

    Бачиш, яблуні
    все погойдують,
    все погойдують
    шиї бичачі,
    Віршем білим заримовані,
    білим вітром обезквітчані.

    Хай в нас цвітом зірвуться освідчення,
    хай під ноги падуть опалами.
    Ми у лялечках, ми у відчаї
    летимо пелюстками опалими.



    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

  1. Пісня осені (Шарль Бодлер)
    І
    Нас холодом огорне тьма осіння.
    Прощай, коротке сяйво літніх днів.
    Удари поховальні – знак падіння
    Дзвінкого дерева на брук дворів.

    Зима в моє єство усе поверне: гнів,
    Дрож, страх і лють, і працю-муку,
    Мов сонце в пеклі льодяних країв,
    Оберне серце на червону каменюку.

    Тремтячий чую: падають дровини.
    Будують ешафот – глухе відлуння.
    Мій дух, мов вежа під ударами важкими,
    На землю падає сумну й безумну.

    У напівсні, крізь цих ударів стогін
    Вчуваю: поспіхом труну забили.
    Чию? Пощезло літо, в світі осінь.
    Прощання дивним шумом задзвеніло.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. ***
    Цукеркова вулиця. Солодко.
    Аж ворушать вивіски вухами.
    Всі ідуть із кетями. Золотко,
    Ми з тобою тортика схрумали.

    А кахляр собі купить вафельки
    І не намилується кетями.
    Папірці до ніг липнуть злякано,
    Глянеш – прикидаються мертвими.

    Хочеться морозива крихітку.
    Папірці біжать за підошвами.
    Мармеладами земля. Дихати.
    Цукеркова вулиця. Сонячно.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --