вони тихо ішли, не благаючи помочі,
і навколо їх кроків юрмилися хвилі.
на безлюдний острів потрапляєш поночі,
доки ранок чайками морськими квилить

їх пропиті матроси вели під руки,
їх здаля проводжали бліді макрелі,
на безлюдному острові втямиш розпуки,
на безлюдному острові є пісок і скелі

є широке і темне пальмове листя,
є запалений простір у кутиках зору,
молитви незабуті, якими б молився,
і підводив свій погляд і груди вгору

є просмолена хижа, яку збудують,
у якій зустрічтимуть білі ранки,
дикі звірі, яких він для неї вполює,
давні ігри, найкраща з яких - в мовчанку

є любов, що сплітатиме їх зі світом
у воді й на піску, на пласкім камінні,
ти тут - сам собі час, сам собі повітря,
на безлюдному острові є прозріння

є важкі, мов чекання, південні зорі,
наче в небі крапки після слів Господніх,
які видно всім рибам із товщі моря,
які чутно всім людям із їх безодні