...зі мною не постоїш, обнявшись і забувши про все на світі,
очікуючи на зупинці вечірній автобус...
...зі мною не блукатимеш бездумно старовинними вуличками
завжди чомусь неспокійного міста...
...мене не візьмеш за руку, щоб всі бачили, що ми - одне:
тобі навіть не захочеться цього зробити, адже
перехожі дивитимуться на нас скоса,
а на тебе - найбільше.

Можливо, ніхто так ніколи і не помітить мене
між двох обдертих усіма порами року милиць.

...тому я ніколи не сидітиму удосвіта край лісового озера
у чоловічому светрі;
...тому я ніколи не співатиму колискових пісень -
хіба тільки на сцені;
...тому я ніколи не залишу своїх слідів на вологому піску,
осрібленому м'якими хвилями - не захочеться мені
псувати прекрасне;
...тому я ніколи не покину писати - правда ж,
мені більше нічого і не залишається?

Тому пробач, що ці рядки написано без рими -
вони просто течуть, як тихі води невпинної ріки.
А ще... пробач мене,
пробач і спробуй зрозуміти,
якщо одного ранку ти почуєш,
що я не витримала.


травень 2009