Молилась я. Була відверта й щира.
І в серденьку своєму в молитву мала віру.
Молилась я. В цьому була потреба.
Прислухалась, і вмить почула вістку з неба.

Почула я: «Як смієш ти прохати?
Занапастиш лише, не вмієш бо кохати.»
Почула я: «Як смієш ти творити?
Ти вся в гріху, зовсім не вмієш жити.»

Спитала я: «А звідки мені знати,
Кого і як кохати?
Кого і як любити?
І нащо мені жити?»

У відповідь: «Молись, забудь свої бажання.
Ще більш молись. Й відчуєш ти кохання.
Молися знов, як є в тому потреба.
Молись, дитя, та тільки не за себе.»

2011

Я на розпутті двох шляхів:
Один з них – в рай, а інший – в пекло.
Від холоду здригаюсь, біль…
Ось-ось, вже скоро стане тепло.
Лиш тільки вирушу в дорогу,
Лиш тільки оберу свій шлях.
Куди я йду? Не зна. До кого?
У світ! На волю! Мов той птах,
Що все летить, аби літати
І що живе, аби прожить
Що все співає, щоб співати
Кохає палко, щоб любить.

Спостерігає птах той пильно
За мною, Вами, кожним з нас.
Йому відомо все. Так дивно:
Він завжди поруч і в той час
Він так далеко, недосяжний,
Ніби й не чує тих пісень,
Що ми співаєм легковажно
Із дня у день, із дня у день…

Про що ж пісні оті всі наші?
Про те, що тяжко на землі?
Що жити з кожним днем все важче?
А ми не брешем? Точно? Ні?
Я заперечувать не буду,
Не маю ж права бо судить.
Та Ви задумайтесь, благаю,
Пориньте вглиб себе на мить…

Ніхто там черні не побачив?
Ніхто від страху не зомлів?
А, може, хтось із нас вже плаче…
А хтось, можливо, і зрадів…
Та годі нам усе бажати
Багатства, юності, краси…
Достатньо щиро всіх любити,
Щоб буть щасливим на землі.

Доля у кожного своя,
І кожен обирає сам
Обрала врешті решт і я
Шлях не у пекло – в небеса!

2007