Ой, грибочки, ви, грибочки лісовії,
Назбирала повен кошик вчора білих.
А ходила я за вами по лісочку
І просила: покажись мені, грибочку.

А ходила я за вами так далеко,
Не боялась ні дощу я, ані спеки.
Не боялась, що подряпаю я ноги,
Що ходитиму по лісу без дороги.

Ой, грибочки...

То не марна ласка ваша, мамко,
І молитви ваші, і любов,
Що їх щедро сиплете вже зранку,
Беручися до роботи знов і знов.
Дорогі ті ваші вишиванки -
Все, що ожива на полотні.
Я прошу вас: збережіть їх, мамко,
І узори, й квіти осяйні.
Щоб завжди на ґанку повно квітів,
А весною зацвіте бузок...
Обійму вас, мамко, ніжно-ніжно
І полинем в спомини удвох.

Як дорога та ниточка життя,
Що з’єднує з родиною близькою!
До дому рідного завжди є вороття,
Й це серцю втомленому додає спокою.
Додому хочеться - де б, друже, ти не був,
Бо поклик крові - то святе бажання.
Ніхто із рідних вдома не забув
Про ваші любі стрічі і прощання.
А ти в світах, далеко від рідні,
Життєва доля не дарує тільки радість.
Хвилини щастя є, а є й сумні,
Важкі думки, що викликають жалість.
Та все ж надійсь, очікуй вороття,
Стривоженій душі додай спокою,
Бо дорога та ниточка життя,
Що з’єднує з родиною близькою.

Як гарно весною у парку,
Коли набубнявілі бруньки
Ще тільки-но сонцю моргають,
Неначе у нього питають:
Чи можна уже розпускатись?
Бо рвуться листочки на волю,
Їм тісно в отих шкаралупках,
Їм хочеться сонця. Доволі!
Хай пташку людина послуха
Із вітів зелених, не голих.
Ще десь-не-десь тане льодинка,
Та всіх вже чарує ця гама.
Як мило колише дитинку
Ласкава щасливая мама!
На вулицях – інша картина:
Людей поспішає лавина,
Ярмарки кишать покупцями –
Повіяло духом весняним.
У парку – пливуть каруселі,
Гойдаються діти веселі,
І пташка на бруньку моргає,
Їй пісню чарівно співає –
Напевно, також дожидає
Весну, що теплом зігріває.