Не забути в змаганнях якості
З перспективністю й швидкоплинністю,
Що осяяний шлях істини
Не собівартістю, а самоцінністю.
(Марина Лучицька, 21 лютого 2016р.)

Немов метелик -день:
Секунди-крильця миготять невпинно ...
Як подих промайне хвилина, тиждень, рік:
Час - невблаганно швидкоплинний ...
Реальний час не знає коректив,
Не має ретроспекцій та рі-плейїв,
Не бачить сподівань, не творить див -
Невпинно миготять життя алеї ...
У круговерті днів, у швидкості буття,
Де кожен крок - нова поява, зміни,
Єдиний скарб - це мить: вимірює життя,
Малює в серці пам'яті картини ...
(Марина Лучицька, 21 липня 2015 року)

Секунди, миті, дні, години і роки -
Усі підвладні логіці єдиній:
Вони усі - невпинний плин ріки,
І величі, і немічі картини ...
У круговерті сліз, досягнень, мрій, пісень
Сплелися світло й тінь, єдині вечір й ранок,
Та хоч і ніччю змінюється день -
За сутінками знову йде світанок.
(Марина Лучицька, 27 лютого 2015 року)

Тихим гомоном світлої зграї пташиної
Рік за роком життя свій вимірює плин,
Долучає щомиті до вічності пісні невпинної
Голоси із далеких і навіть – модерних картин …

Рік за роком – нові і нові декорації …
І мільйони облич тексти, образ і фон
Моделюють в собі навздогін генерації,
Що сьогодні і завтра – типовий й відмінний фасон …

Все минає – це правда, карбована істина:
Відболить, відійде те, що серце рвало на шмаття …
Що ж залишиться? Спогад чи мить, від лушпиння думок вже очищена?
Ну, а може – і сумніви, страх, заздрість, злість, каяття?

Залишається вічне, осяяне світлом гармонії …
Дріб’язковість емоцій, амбіцій, яскравість картин –
Все минає, далеке воно від симфонії,
Рік за роком якою життя свій вимірює плин ….

25 липня 2012 року