Не кидай поцілунком в мою неживу оскому.
Краще бий мовленнєво і просто в бліде чоло.
Я сьогодні уперше не хочу іти додому
І всю ніч розглядати похмуре віконне скло.

Ти шкодуєш про вдіяне. Чула від спільних друзів.
Ти страждаєш, вмираєш у муках і все таке.
Розумієш, за час у іржавій від сліз напрузі
Я сама заіржавіла, наче старий макет.

І, ти знаєш, вже вкотре із острахом синьо-чорним
Мимоволі на думці невтішній себе ловлю:
Я ж уже не спроможна піднятися над любов*ю,
Як колись піднімалась над ворогом у бою.

03.01.2012

Не зачиняти двері за собою -
Погана звичка.
Ввірвуться в душу вершники юрбою,
Заїде бричка.
Копита кінські витопчуть миттєво
Блакитні квіти.
А зачиняти двері - не суттєво -
Надворі літо.
Придбати може завтра в переході
Дверний дзвіночок
І десь під ним без цифр і без кодів
Нерівний почерк
Покірно ляже стрічкою тонкою:
"Заходьте в гості."
І може хтось ввійде в мої покої
Уже без пострілів...
11.06.11р.

"Наші схожості так не схожі" -
Ти тоді дорікнув немов.
Я мовчала ще більш, ніж можу,
Ухилявшись од тих розмов.
Я дивилась, як пада листя,
Ти вслухався, як я мовчу.
Я хотіла не так вже й близько.
Зовсім трохи. Щоб ти почув.
Та на мить оступилась, Боже,
Як же солодко ти дививсь.
Наші схожості так не схожі.
Та амбіції... Як колись.

Відпусти мої сни. Весни.
Не тримай мої сни. Пускай.
Ніжним дотиком до струни
Не займай мене. Не займай.
Відпусти мої сни. Вони
Не поможуть тобі. Ні.
Не пини моїх сліз. Пини
Наші хвилі на свому дні.
Відпусти мої сни з ним.
Відпусти. Не тримай. Знай,
Я залишуся лиш з тим,
З ким пізнала в житті рай.
Відпусти наші дні.Одні
Ми не будемо більш. Повір.
Відпусти всі мої пісні,
Щоб летіли до самих зір..

Мені не цікаво знати
Із ким по-дитячім вільно
Крізь мокрі іржаві грати
Ти нищив мене повільно,
Із ким в телефон сміявся,
Мої утиравши сльози.
Ти здався їй... Просто здався.
На тебе це так не схоже...
Не хочу тебе кохати!
Проп"ю почуття, що лишні.
"До п"ятниці не чіпати"
Одну із своїх колишніх...
17.05.2011.

По-зимовому тихо – спокій.
По-ранковому зимно – сніг.
Я могла би чекати поки,
Ти б чекання своє беріг.
Я могла би миритись тихо,
Як не зміг би миритись ти,
І спокійно чекати лиха,
Підійматись і знову йти.
Я могла би невтомно вічно
Прокладати для марень шлях,
Щоб нарешті у цьому січні
Розчинитись в твоїх очах.
2011р.

Твоє ім’я упевнено й поволі
Зникало з часу й простору мого.
Я не благала більше в тебе волі
І не благала прощення твого.
Твоє ім’я прискорено й ритмічно
Зникало з пульсу стрмлених басів.
І час летів (він все-таки не вічний)
Щоб наздогнать моєї волі псів.
І я стояла, дивлячись у вічність,
Блаженна легкість огортала стан.
Я добре знала, не міняють двічі
Солодкий трунок на гіркий обман.
2011р.

Так довго ловила мене Твоя осінь,
Вплітаючи в душу пожовклий полин.
Вриваючись в неба бездонного просинь,
Робила години з зів*ялих хвилин.
Тримала цупкими обіймами віття,
Колола, стискала і все в унісон…
Ох, як же нестерпно боліло повітря,
До Тебе покірно йдучи на поклон.
А я його брала у руки холодні
Лише щоб хоч трохи для Тебе зігріть,
Аби ти не змерз у похмільнім сьогодні,
Що п*яним учора кричало: «Живіть!»
А ми не жили… Не жили, а кохали,
Щоночі п*ючи одне одного біль.
І осінь торішня так само тримала,
І сни не змінились, і цукор – як сіль…
2010р.

Непримітнаобшарпана осінь
Прийняла нас у лави свої.
Все як зараз: розпущені коси
Розсипались по змерзлій землі.
І гарячі обвітрені губи
Припадали до твого лиця.
Все як зараз… ти пристрасно любиш
І цілуєш мене без кінця.
Це ж вона у безсоннії ночі
З наших ламаних битих життів
Намагалась зв’язати охоче
Теплий шарф нетривких почуттів.
Це ж вона в дощові надвечір’я
Нашу Долю ховала під дах
Й ми лежали вивчали сузір’я,
Наче ангели в інших світах.
І вона безперечно миліша,
Ніж сто весен безглуздо-чужих.
Наші помисли, святість і грішність
В ній сплелися. І вітер затих…
2010р.

Синіми-синіми снами
Сипався часу пісок,
Слідував в сірість за вами,
Не відпускавши курок,
Не лікував, не леліяв,
Просто зривався униз.
Синіми-синіми віяв,
Ледь колихавши карниз.
Ви не ятрили мій всесвіт,
Гордо вдивляючись в ніч,
Ви не дивились, як пестить,
Ніжно зриваючи з пліч,
Вітер моє темно-русе.
Ви і не знали мене…
Будучи трохи не в дусі,
Сни мої сині клине
Рано пожовклий мій серпень.
Я ж вас ні в чім не виню.
Просто невпинно і вперто
Фатуму волю пиню.
2011р.

Теплі струмені синього диму
Розтікались по мурах душі,
Зігрівали поволі цю зиму,
Проникали потрохи в вірші.
І напів-солодке червоне
Виливалося за краї,
І змивало усі кордони,
Усі пекла і всі раї.
І мене неупинно кликали,
І дивились в моє мовчання.
Я зникала ледь чутно криками,
Розчиняючи це світання…
2011р.

Вечір. Вже майже годину
Спрагу долаю вином,
А за вікном рутина -
Тиснява за вікном.
У безпросвітнім шумі
Тонуть крихкі слова,
Совість разючим струмом
Ділить мій світ на два.
Сонним спекотним серпнем
Б’є по крижинах слів.
Шкода, що ти не стерпів,
Шкода, що не зумів…
2011р.