Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Сергій Бойко (1953)
Так хочеться ще почуттів, так багато зробити, створити і так не даремно прожити, що не можна не заспівати. Як вмію...

Отримані коментарі | Залишені вами коментарі| Інші коментарі

Коментатор Сергій Бойко, [ 2011-04-18 23:35:20 ],
на сторінці поезії     "Поклик"   Роса Тетяна

Цього вірша я знайшов на сайті Спейс-Арт. Просто підшукував ідею епіграфу для виступу на вечорі авторської пісні, присвяченому Дню Космонавтики.
На дечому зупиняв увагу, щось осмислював, але шукаючи «космічний» настрій саме сьогодення, так і блукав між фантастичними метафорами.
До мого виступу була включена знаменита «Тау Кіта» Висоцького, і побачивши вірш Ліни Костенко про космічного гостя, подумав, що можна було б зробити пісню-відповідь в якомусь такому сенсі.
Була субота, і мені вкрай пора вже було вирушати на дачу. На останок серед списку авторів зачепився за прізвище Роса (згадав «На Большой Медведице звездная роса, до Большой Медведицы лету пол-часа» знайомого автора), відкрив «Поклик» та пробіг його.
Вважаю, що на той момент десь глибоко пройнявся «расою, що все мріє» та «птахами безкрилими…». Крапко-рисок наче і не помітив. «Макровсесвіт» затьмив усе. І я поїхав.
На дачі ввечері біля потріскуючої дровами печі перебирав акорди, що вже два тижні якось самі з’явилися, та час від часу просилися десь їх поставити чи так, чи так…
І тут я тоненько відчув їх єднання у настрої з іронією одночасного відчуття безсилля дій та сили безмежного природного потенціалу, навіяними саме «Покликом».
Слів вірша не було, і я нічого конкретного не пам’ятав. Але підхопив ритм, який легкістю, пластичністю та неспішністю, здавалось, доповнював відчутий настрій. Пограв, на тому й скінчилося.
Вже вдома відкривши текст, побачив, що все не так просто – музичної форми у мене так і не було. Та ще й я був втомлений «активним відпочинком» на ділянці. Подумав, що форми десь тут, поруч і треба з автором зв’язатись, аби погодити дозвіл на використання вірша.
З тими думками пройшов наступний день, а ввечері МТС-конект збоїв і трафік тільки дратував. Акорди були на місті, але поки що окремо від всього іншого.
Щось підірвало мене о п’ятій ранку у вівторок, 12 квітня. Я взяв гітару і зразу зложив все до купи: вірша, мелодію, гармонію, ритм, настрій.
Дві години я це чистив і запам’ятовував, хотілося грати й грати. Текст лягав «як яэчечко», але я вже не так швидко вчу вірші…
На вечорі я подумав, що бракує саме цієї пісні - «Поклику», бо все крутилося навколо того майбутнього, що наче вже відбувалось у минулому.
Через пару днів я вперше показав її близьким. Коли мене спитали: «Це твоє?», зрозумів, що все нормально.

Не зразу зареєструвався на «майстернях», написав Вам листа, та він, той перший порив, десь зник разом з двома годинами мого часу.

Тепер признаюся, що ми з Вами маємо «дитинку». Не знаю, правда, як Ви до цього поставитеся.
Можна було б і почутися. Якщо Ви не так далеко відірвалися від рідного Нікополя, то маєте бути десь поруч. Я кожного дня в Дніпрі, тільки живу за містом, у Новоолександрівці.

Головне. Дякую Вам, Тетяно. Ви подарували мені настрій, один з його відтінків, до якого я можу звертатися на протязі всього життя.