Якась неправильність...
Розквітли абрикоси
І раптом холод...
Недоречна осінь.
Серед весни запахло самотою
І я прощаюся з тобою....

Якась неправильність...
Світ раптом посивів.
Хто ж знав,
Що коли ти мене зустрів,
(До речі, пам'ятаєш? Була осінь.
Вона прощання зазвичай приносить)
Я непомітно звикну до тепла...
(Ця напів-сказаність...)
Я так і не змогла...
Сказати... і розмазане,
розгублене «не йди...
Я хочу бути там, де ти»
Розтане в осені...
Чи у весні...

...Скажи несказане мені...

12. 04. 2007

Що лишається...
Кілька гарних віршів, які він вже не буде читати.
І завісою дощ, що розмив світлі контури свята.
Кілька снів, що розквітли словами, і майже збулися.
І дороги весняні, що хрестом врізнобіч розійшлися.

Що лишається...
Просто життя. Телевізор, робота… буденність.
І терпке відчуття, що любов – це таки нездійсненність.

Що лишається?
Кавовий смак самоти.
І за шибкою дощ.
...Не іди...

12.04.2007

Заховай поцілунок у впадинку в мене на шиї...
Доторкнися вустами ледь чутно і час зупини.
Така мить... невловимо-тонка і подібна до мрії.
І так само непевна, як перше проміння весни...

Розгуби свої дотики – легкі, мов подих, по тілу...
Переплетення долі вустами читай по руці.
Світ довершеним стане від ніжно-земних перевтілень.
І від подиху твого, що в мене заснув на щоці...


08. 04. 2007

Пів-кроку до Твоїх очей...
І сяйва сонячного нитки
Розтануть тепло й непомітно,
І час крізь пальці протече...

Пів-думки до відвертих слів...
І вітер тихо прошепоче:
«Я передати тільки хочу,
Що Він сказати не зумів...»

Пів-погляду ще до тепла
І пів-дороги до любові.
А вітер стих зі мною в змові...
За подих до Твого чола.

29. 03. 2007

Слухати голос, що кличе мене на ім'я...
І від тепла його грудкою цукру розтанути...
Уповільнює оберти навколо Сонця Земля,
Розчиняюсь до краплі у передчутті, що Т в о я,
Що кохана...

Ще не знайдено і не промовлено пристрасних слів.
Тільки тінь на вустах від мого залишається імені.
Невагомим метеликом... Cрібно бринить переспів.
І ламається ніжністю голос, що душу зігрів,
Що життя моє змінює...

20. 03. 2007

мовчати... слухати тишу,
зіткану з органзи.
не перевтілитись в іншу,
ховаючись в пів-сльози...

відчувати небо долонями,
зрікатись терпкого болю...
і у тиші пів-відстороненій
у пів-миті...
вдихати ДОЛЮ...

16.02.2007

Я поки що тебе не люблю, тільки хочу любити...
Ще зима розсипає сніги... та вчувається літо.
Вже світило, завершивши рух, відродилось на Сході.
І проміння його золоте цілим світом проходить.

Ще слова, ніби перші шпаки, обережно-обачні.
І тепло, що від них струменить, не набуло означень.
Та вже щемно завмерла душа від цих звуків пророчих...
Я поки що тебе не люблю, але так цього хочу...

4. 02. 2007