Микола Гриценко (1961)
Гриценко Микола Семенович народився 9 травня 1962 року в селі Тимченки Недригайлівського району Сумської області.
Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка, (телевізійна спеціалізація).
Працював у Сумському облтелерадіокомітеті: редактором радіомовлення, редактором телебачення, зав. відділом телебачення, головним редактором телебачення Сумської обласної телерадіокомпанії. Автор і ведучий багатьох циклів телепрограм на обласному телебачення та низки сценаріїв документальних фільмів.
З 1995 року - представник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в Сумській області. Брав безпосередню участь в розробці та реалізації концепції розвитку телерадіомовного простору Сумської області.
З 2000-го року працює в центральному апараті Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення: начальник відділу зв’язків зі ЗМІ та громадськістю Національної ради, головний редактор журналу „Вісник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення”, автор сценаріїв документальних фільмів.
Громадська робота: заступник голови громадської організації „ Сумське земляцтво у м. Києві”, голова ГО „Недригайлівське земляцтво у м. Києві , головний редактор альманаху „Земляки".
М. Гриценко - член Національних спілок журналістів та письменників України. Автор книг прози, поезії, публіцистики: „Довго кувати зозулі” (1993 р.); „Білий налив” (1994 р.); „Самар” (1998 р.); „Книжка” (2000 р.); „Голоси на вітрі” (2004 р.); «Живи добром» ( 2009 р.); «Повернення дощу»
(2010 р.).
Співкоординатор Всеукраїнських літературних конкурсів «Коронація слова» (2000-2006 рр.) та «Золотий лелека» ( 2007- 2009 рр.).
Автор тексту гімну міста Сум та Сумського земляцтва, низки популярних пісень, що стали лауреатами пісенних Всеукраїнських фестивалів «Пісня року»: „Сумська мелодія”, „Дві долі”, „Юності пора” та інших. Автор концепції спорудження в Сумах пам’ятного знаку «Сумка», який став одним із символів міста над Пслом.
Микола Гриценко – Лауреат Всеукраїнських літературних премій імені Леоніда Глібова, Олександра Олеся, Івана Кошелів ця, переможець Міжнародного літературного конкурсу „Гранослов-93”.
Супутниці
Коли нам буде по сто, а чи – двісті, чи навіть – по триста....
І хмари стечуть із небес, і просочаться вглиб...
І сотні разів опаде й знов розпуститься лагідне листя,
Що ми його пальцями рук доторкнутись могли б...
Якби через - сто, через – двісті... Немов – із туману
Ми вийшли б і стали на склі молодої води,
І знов би, як – вперше, а може як - вперше й востаннє
Спустились фламінгами біло-рожеві сади...
Якби то, якби... сонце вийшло із іншого краю
І все навпаки розкрутилося, наче – сувій...
… Ми знов пролетіли б ясним фіолетовим маєм
З коронами срібними на голові.