В твоєму Парижі сьогодні весь день дощить.
А в мене в Мадриді стоїть надокучлива спека.
Стомлений Львів загадково собі мовчить.
Напевне чекає обох із чужого далека.

Французькі костюми не личать тобі взагалі!
А я провалила екзамен з іспанської мови.
Ще вчора я подумки всі спакувала валізи,
І ти написав мені «чуєш, я хочу до Львова!»

В твоєму Парижі сьогодні так мало слів,
А в мене в Мадриді думки не дають спокою.
Чого загадково мовчить собі стомлений Львів?
Напевно таки познайомить мене з тобою…

Чорна кава і вона,
І мелодія сумна.
Сяйво стомлених очей
Від недоспаних ночей,

Недописаної повісті,
Недослуханої совісті,
Недожитої реальності,
Злої безвідповідальності.

Гартована катастрофами,
В блокноті чужими строфами,
Несподіваними зрадами
І білими простирадлами,

Аюрведами і тантрами,
Запорошеними мандрами
Недалекими і дальніми,
Комунальними їдальнями.

Вбита вуличними слухами.
Від очей під капелюхами
Безпорадна, незахищена,
Сотні раз морально знищена,

Недокохана, залишена,
І вночі недоколисана…
Чорна кава і вона,
Крапелька на дні вина.

Мрії прядками пшеничними,
Відтінками фантастичними,
Солодкими ароматами,
Вустами її брунатними,

Терпкими і незабутніми,
Сьогоднішніми, майбутніми
Ще й пошепки не промовлені
І майже не намальовані.

Життєві її реалії
І тіні стрункої талії
На стінах блідих і вицвілих…
Німих і недоброзичливих

Про неї думок уникнути…
Так часто хотіла зникнути
Чи чорною стати кавою,
П’янкою і солодкавою,

А може до дідька п’яною,
Невинною, не коханою.
Невизнаною поеткою,
Холодною статуеткою,

Недописаною повістю,
Недослуханою совістю,
Недожитою реальністю,
Ненормованою нормальністю,

Повідомленнями без тексту
І романтикою без сексу.
Не вбитою катастрофами...
А може…чужими строфами?

Несподіваними зрадами
Чи…білими простирадлами,
Де мелодія сумна,
Чорна кава і...вона?

...Нецілована, самотня,
Вчора, завтра і сьогодні,
Незабутня, не ласкава,
Як іспанська чорна кава…