До полону обіймів гарячих твоїх
Я навічно бажаю віддати себе,
І на кару солодку цілунків п'янких
Моє серце розтерзане вперто іде.

У чеканні своїм відчини лиш вікно,
Серенаду почуєш - мене помани.
Я кохаю тебе! А все інше - ніщо,
Вже ніхто не здолає моєї весни.

Увійду, увірвусь, як завгодно тобі,
Цілуватиму спрагло, не знаючи меж.
Та якщо зі світанням не змеркнуть вогні -
Мою долю у руки свої забереш.

Хай зорею палає в долонях твоїх
І погасне у мить, коли очі зімкну.
Моя пристрасть жагуча - не сором, не гріх,
Я без тебе, Кохана, намарне живу.

За полон у обіймах гарячих, тобі
Я себе, не вагаючись й миті, віддам.
Незбагненою силою, в щасті й журбі,
Я крізь Вічність до тебе веду себе сам...
2000р.

Я хочу, чтобы не было стен между нами,
Пусть исчезнут они, как рассветный туман,
Чтобы нехотя мы от любви не бежали,
Были счастливы вместе, на зло всем чертям.

Я устал без Тебя по утрам просыпаться,
Сквозь преграды к Тебе моя рвётся душа.
Всё труднее со сна в эту явь возвращаться,
В ту, которая мне без Тебя не нужна.

Коль совет да любовь - непременно с Тобою,
Если жизнь положить - для одной лишь тебя!
Всё, что в сердце моём, от Тебя я не скрою,
Лишь одна только мысль всё тревожит меня...

Сколько бед и забот Ты со мной разделила?
А ведь только для счастья была рождена.
Ах зачем в свое сердце меня Ты пустила?
Разлюби! Позабудь! Прогони от себя!

Я хочу, чтобы не было стен между нами,
И от ласки моей Ты сходила с ума...
Всё, что прячу в душе, не расскажешь словами,
Но к словам безразлична воровка-судьба...

Пусть один пропаду от тоски и печали,
Пусть со мною все беды покинут Тебя,
Пусть останется сном всё, о чём мы мечтали,
Просто сказочным сном для Тебя и меня...
13.09.2000р.

Пробач мені, моя Любове,
Мої безмовні почуття,
І те, що в ночі під покровом
Моїх надій горить зоря.

І те, що в снах моїх шалених
Зриваю пута самоти,
І гине в серці смутку терня,
І ти - це я, а я - це ти.

Пробач мені мої молитви,
В яких благаю в Бога я
Не перемог на полі битви -
Щоб ти була лише моя.

Пробач мені, моя лебідко,
Що наше щастя - лиш у снах,
І я заточений у клітку,
Де не знайде мене весна.

Пробач мені, що надто грішний,
І те, що вимовив ім'я,
І ці мої бентежні вірші...
Пробач мені, Любов моя!
січень 2001р.

Не зрадь мене, серце! Благаю, не зрадь
Останнім ударом, йдучи крізь світи.
Це ти воскресало у сотнях згорань,
Аби до коханої тільки дійти.

Горить у тобі непогасний вогонь,
Ти знаєш - чий погляд його запалив?
Ті сотні тривог, що торкалися скронь,
Я чесно з тобою на двох розділив.

То ж я заклинаю тебе і молю -
Дай сили здолати доріг хижий біль!
Кохання твоє, від якого не сплю -
Найкраще, що було у долі моїй.

Не зрадь мене, серце! В дорозі не кинь,
І рани старі не залишать сліду.
Давай же здолаєм сумну далечінь,
Щоб знову сказати - "Живу, бо люблю!".
лютий 1998р.

Нема страху, що в молоді літа
Залишу світ я за велінням Божим.
У кожного із нас своя стезя,
А смерть - лиш крок до нашого Вельможі.

Нема страху, лиш тихий-тихий сум
За мріями, що в небо відлітають.
І я до них вже більше не сягну,
Бо час безжально, стрімко так спливає.

Але мій сум не має гіркоти,
Всміхаюсь я, як і раніше, сонцю.
Любов у серці, від весни і до весни,
Мені до віку буде охоронцем.

Нема страху, бо віра ще жива,
Що дасть Всевишній радісну годину,
І перш, ніж чашу вип'ю я до дна -
Почую ще раз пісню солов'їну.

І встигну в очі глянути тобі
Одні-єдиній... промовчавши - "Я кохаю!".
Вдихну життя востаннє я, на біс,
І, наче птах, злечу у вись безкраю...
14.08.2000р.

Теплий подих красуні-весни
Змусить серце холодне тремтіти.
Все, що хочеш, у неї проси -
І на камені виростуть квіти.

Не ховайся у диких лісах,
Не втекти нам від долі, не вдасться!
Це ж для Тебе жагуча весна
Стелить квітами стежки до щастя.

Ніжні квіти для Тебе - дивись,
Серенади пташині - для Тебе!
І веселка, де мрії вплелись,
На прозорому вишита небі...

травень 1997р.

У полоні краси неземної
Відчуваю п'янку насолоду
І спиняється час назавжди.
Моє серце не знає спокою,
Не вгамую ні зараз, ні згодом.
Ти - чаклунка, чи фея? - Скажи!

Ні, не можу, не смію бажати,
Хоч у сні відчувати твій подих,
Доторкатися ніжно долонь.
Два світи, між якими є грати,
Не дають на любов нашу згоди,
Проникаючи навіть у сон.

У житті більш не прагну нічого,
З тим, що є, проживу у достатку,
Буду хрест свій покірно нести.
Тільки вогники погляду твого
У душі залишаю на згадку,
Щоб самотнім світами не йти...

1997р.