Я берег, а ти - хвилі.
Нам потрібен вітер.
Твої бризки милі
на моїх щоках.

На моєму сипкому животі
інколи ти викладаєш подарунки.
В тужливий час, на самоті,
я їх роздивляюсь.

Синці на моїх боках,
та я про них мовчу,
бо тримаю тебе на руках,
схожу на привид.

Ти те, про що мріє берег.
Він має велике жовте серце,
яке мусить для когось битись.
Його мокре бажання мусить здійснитись.

----------------------
27.07.2008

Цього вечора
я відчуваю себе формулою.
На мене пильно дивиться
Альберт Ейнштейн.
З екрана плазмового монітора.
Я начисто програю йому
бій поглядами.
Невже він і мене
пояснить?

----------
26.11.2008

Болять сумні очі.
Щемить сухе серце.
А сон не проходить.
А що буде завтра?

Мені дуже страшно.
Тобі чомусь смішно.
А руки в оковах.
А що буде завтра?

З пупа виймають
твої стовбурові.
З відомою групою крові
що буде завтра?

Ти модифікований,
наче крохмаль.
Безтурботний код ДНК.
А що ж буде завтра?
А чи буде те завтра?

-----------
05.12.2008

Де річки на смак, як море,
де кремезні дерева на сторожі,
лежить в надрах великий скарб,
яким важко оволодіти.

Щось щурить мої очі,
вони стуляються повільно.
Навпомацки йти важко,
але гордо - і приємно.

Непевно й вагаючись
я обережно розгрібаю вчорашнє листя.
Саме час дістати лопату.
Саме час постукати в гості.

Самотужки відчиняю хриплі двері.
Їх завдання - прищемить мені пальці.
Я кричу несамовито й відчайдушно,
коли починає падати стеля.

І переді мною скеля.
Квіти - наче комір.
Все міняє колір.
І так самотньо, як в пустелі.

І от переді мною скарб.
Амброзія, що діє, як наркотик.
Святе причастя без сповіді й молитви.
А в небі я давно.


-----------
15.04.2008